Три дні вогнехрещі на Майдані 18, 19 та 20 лютого 2014 року стали найпекельнішими і поворотними подіями революції Гідності: у протистоянні із збройним наступом силовиків від куль снайперів загинуло 103 майданівці. А 21 лютого 2014 стало єдиним днем у житті сучасної нації, який поставив її на коліна. Так ми вісім років тому під мелодію-реквієм “Пливе кача” прощалися з Героями Небесної Сотні, а майже тримісячне криваве протистояння увійшло в історію не лише України, а й сучасного світу Революцією Гідності. Роком пізніше, у 2015-ому, Указом президента Петра Порошенка 20 лютого проголошено Днем Небесної Сотні.
За вісім років, відколи відбулись історичні події на наших засніжених Майданах, ми стали іншими: нація збагнула, що іншої землі, іншої Батьківщини в неї немає, і не буде свого власного майбутнього, якщо хоча б на день забудемо, за що стояв Майдан, за що загинула Небесна Сотня, а невдовзі й герої російсько-української війни.
Час невпинний, і вже підросло перше післямайданівське покоління. Майдан — це вже історія. І окістя згорілих шин, барикад, виколупані гори каміння з бруківки, зім’яті від кийків і куль каски, прошиті осколками і обгорілі прапори — це вже артефакти, на які сьогоднішні діти приходять дивитись у музеї. Бо саме музей здатний надати вагомості, епічності речам, які ще вчора видавались “молодими” для історії. Сучасна українська історія вориться на наших очах, і вона така ж вагома, як події першої Української революції, як подвиг повстанців УПА, як “кіборги” — уже після Небесної Сотні. “Рядами рівними між нас ідуть герої”… Рядки з цього майданівського вірша наче перекличка всіх поколінь, які завжди народжували звитяжців.
Хмельницький також має свою революційну історію: від нашого засніженого Майдану до кривавого київського. І в пантеоні героїв Небесної Сотні — наші хмельничани, чиїми іменами тепер названі міські вулиці, а активними бійцями революції, волонтерами стали сотні хмельничан. І вогнехресне 20 лютого щороку входить у наше життя Маршем пам’яті Небесної Сотні і тихою акція “Янголи пам’яті”, мистецькими проєктами. А щоденно живе Майдан в музеї історії міста Хмельницького, і його експозиція щодня відкрита для всіх охочих.
В одному із залів музею, в якому територіально уживаються епоха тоталітаризму і епоха національного державотворення, розміщується й експозиція Революції Гідності, яка почала активно формуватися із 2016 року. Та навіть цей тісний плацик експозиційної зали дихає Майданом і не дає забути, що це історія країни, міста і кожного з нас. Нині музей історії міста, заснований у 1996 року, живе, як кажуть, на валізах. І хоча музейники продовжують активно займатись дослідженнями, розробляють нові проєкти та тематичні екскурсії, накопичують експонати, тут все вже в очікуванні новосілля, тобто, переїзду в нове простре триповерхове приміщення загальною площею 3000 кв. метрів на вулиці Свободи. Здача в експлуатацію планувалась у 2021 році, втім, з різних причин новосілля відкладається, тривають завершальні опоряджувальні роботи.
Хочеться сподіватись, що наступного року всі експонати “старого” музею, а їх з понад 7 тисяч (від періоду Трипілля до наших днів), розпочнуть нове життя в нових стінах.
“У нас немає можливості роз містити всі експонати так, як би нам хотілося, бо мало місця. Деякі взагалі не можемо виставити, бо не витримуються температурний і вологовий режими. Тут надзвичайно великі вікна,це шкодить експнатам”, — розповідала раніше директорка музею історії, депутатка обласної ради від політичної партії “Команда Симчишина” Галина Барабаш. Саме пані Галина, яка очолила заклад у 2016 році, почала активно збирати майданівські раритети і заоохочувати до пошукової роботи своїх колег.
“Наша експозиція, присвячена подіям Майдану, поки що невелика, — розповідає Галина Іванівна. — Площа не дозволяє розширити. Коли я прийшла в музей, то побачила, що про події Майдану дуже мало інформації, просто куточок, інсталяція: шини, камені бруківки, дошки з барикад. Мені це боліло, бо я — майданівка. Ми з колегами почали активно працювати, звертались до наших майданівців: у кого що є, принесіть в музей, бо щось загубиться, забудеться, зіпсується. А в нас все збережеться, і ми передамо це наступним поколінням.
Наша наукова працівниця Оксана Собко почала записувати розповіді, і це вже майже завершена нині жива аудіокнига про події Майдану в Хмельницькому і Києві. Такі живі свідчення дуже важливі для істориків. Ми записуємо й досі, особливо від тих майданівців, які були поранені, скалічені фізично і морально. Мусимо скрупульозно зафіксувати всі свідчення, аби не було викривлень, фальшувань, як сталося у свій час з подіями Української революції 1917-1920 років. Читаючи спогади, які залишили реальні учасники, вже перебуваючи, переважно, в діаспорі, ми співставляємо все і бачимо, наскільки офіційно події були спотворені на догоду московській ідеології. А наша аудіокнига, над якою ми працюємо, — це жива реальність”.
Зібрана музейна експозиція — також реальність. Всі речі передали сюди хмельничани. Ось футболка, яка була залита кров’ю пораненого нашого майданівця. Ось прапори, які увібрати в себе кіптяву барикадних пожеж, прошиті осколками вибухів. Є прапор Хмельницької самооборони і прапор з намету Хмельницького коша з київського майдану. Тут і шоломи, металеві і пластикові, саморобні важкенні бронежилети, щити, закіптюжені, зі слідами вм’ятин, дерев’яні, металеві, усі саморобні. Є барабани, які не змовкали на Майдані, як набат. Є спортивні каримати, на яких грілися в палатках. У фондах іще сотні речей: одяг, взуття, посуд, книги, фотографії, плакати, інше.
“Це ми привозили з Києва. Я там була від нашої “Свободи”, — розповідає пані Галина. — Коли вже було завершення Майдану, ми повернулися в Хмельницький, все зносили в сховище в підвалі будинку, де знаходиться офіс “Свободи”. І я попросила передати дещо для музею. Але, думаю, в підвалі є ще багато цікавих, цінних для музею речей”.
— Пані Галино, а які особисті спогади зайшли в серце?
“Я завжди займала активну громадянську позицію. Мені хотілося, щоб Україна змінювалася, щоб ми шанували свою історію. Стала членкинею Народного Руху України ще в 1989 році. Відновлювала діяльність “Пласту” в Хмельницькому, у 2009-ому стала членкинею ВО “Свобода”. І Майдан — це те, чим я жила від самого його початку. Проводила агітацію, збирала кошти для пожертв, які відправляли з Хмельницького на Київ. Мене вражало те, як люди різного віку, різного матеріального стану переймалися тим, щоб допомогти Майдану. Одного разу підійшла дуже старенька жінка, яка приїхала з села, рейсовим автобусом. Я навіть запитала, скільки їй років, виявилося, 92… Витягує хустинку з вузликом, розв’язує, там було десь гривень 20 у різних купюрах, і всі вкидає в скриньку. “Бабусю, — кажу, — може, не треба?”. “Ні, ні, дитино, я від щирого серця, я спеціально приїхала. В нас всяко було в житті, я сподіваюсь, що ви там чогось доб’єтеся”.
Ось це мене зворушило, бо це людина духовно відкривається. Потім, коли я ходила по базару з гучномовцем, закликала підприємців приєднатися до протестів, мене вражало, як активно люди відгукувалися. І коли ти бачиш, як за тобою колоною йде велика кількість людей, і ти не бачиш навіть кінця її, ці почуття не можливо передати. І це ж правда, не вимисел”.
— І тепер музейниці — берегині цього духу Майдану, цієї накопиченої історії. Якою надалі вона має бути? Як виглядатиме в новому музеї?
“Є певні проблеми в запропонованому проєкті. Він креативний, сучасний, але ми, музейники, історики мало брали участі в його розробці. І фактично для музею історії міста нам виділені підвальний і горішній поверхи. Другий, основний поверх — музей етнографії і наших найвідоміших митців — Миколи і Людмили Мазурів. Це чудово, це наша гордість, але музей історії міста ніби розшаровується, а це цільне сердовище. Я мала розмову з міським головою, і він погодився, що проєкт варто уточнити. Ми маємо показати героїку широко, бо ми створили державу завдяки героям. А в існуючому проєкті взагалі “вилітає” українська історія 1917-1920 років, події якої активно відбувались в Проскурові. Наразі Оксана Собко створила пішохідний маршрут містом, який розповідає про ті часи. Вони були дуже насичені подієво. Січові стрільці, Чорні запорожці, Галицька армія, іноземні війська, перша “Просвіта”, Кость Місевич… Це надзвичайно цікавий період, тут влада 9 разів змінювалася! А події періоду УПА? Криївка УПА буде розмішуватись на… сходовій клітці. От буде група дітей, студентів, і тематична екскурсія “ОУН-УПА на Проскурівщині”. Як її провести на ходах?
Музей історії — це громадський простір, у ньому має бути гідно представлений спектр важливих для краю подій, особистостей, які, власне, творили історію. І це все є націєтворчість. Майдан з цього переліку. Небесна Сотня — це спадкоємиця жертовних Крут, це безперервність нашої героїки. І, йдучи в Європу, не можемо відкладати на потім творення власної національної історії”.
Про те, що новий музей історії міста Хмельницького буде, переконаний начальник управління культури і туризму міської ради Артем Ромасюков. Бо це не просто масштабний, сучасний проєкт, це справа нашого покоління: гідно представити історію, наше коріння, наш дух. Він також повідомив, що зараз є домовленість з відомими київськими проєктантами і консультантами, які мають визнаний досвід планування подібних мистецьких закладів. Все, що важливе для громадського простору, для національної історії: від етнографії, соціокультурного середовища — до героїки і видатних митців нашого краю, які формували культурний простір і творили мистецьке обличчя нашого міста, знайде гідне місце у новому музеї.