Хтозна, чи була б нині Україна, якби не козаки на конях. Осідлавши гривастого, вони протистояли загарбнику. Про те, що українські вояки витворяли на конях, ходять легенди. Жоден фільм про Україну не обходиться без видовищного бою, де коні й вершники демонструють силу і єдність. З метою зберегти історію козацької доби, відтворити ті карколомні елементи осідлання коней козаками, кілька років тому кінний каскадер Олег Юрчишин створив свою групу, яку нині знає й цінує весь світ. Їх запрошують перші величини різних країн, обожнюють співвітчизники. Про “Козаків Олега Юрчишина”, які цього літа побували й у нашому місті, наша розмова.
— Пане Олеже, розкажіть детальніше про ваш захоплюючий вид діяльності.
— Наш колектив — кілька десятків коней і вершників, жінок і чоловіків. Під час своїх виступів виконуємо різні складні шоу-програми, як джигітівка на конях, бої на шаблях та мечах, вправи з батогами, стрільба з лука тощо. Складні трюки на коні виконуємо на великій швидкості. В одних народів цей вид верхової їзди називається джигітівка, а в Україні — козацький герць (поєдинок козаків перед боєм з ворогом або двобій найсильніших воїнів, який буває піший і кінний). У вужчому розумінні герць — гарцювання на конях. Чому козаки були дуже небезпечними в ближньому бою? Бо могли на коні витворити таке, як ніякий інший народ. Ухилялися від спису і шаблі, надійно обхопивши коня ногами. Недарма візантійські посли, які приїжджали в Київську Русь, називали наших вершників кентаврами. Вони наче приростали до коня, змагаючись із двома мечами в руках. Вважаю, що подібні вправи на коні, які ми виконуємо, походять саме з України. Чимало народів використовують конструкцію козацького сідла, навіть азіатські вершники.
— Зі своєю командою демонструєте справжнє шоу, дух перехоплює, коли виконуєте складні елементи програми. Який найскладніший?
— Сісти на коня — це вже великий ризик. Адже тварини не завжди слухаються вершників, їх може сполохати будь-який звук чи рух. Тому чимало залежить від поведінки парнокопитного. Буває, простий елемент виконати важче, ніж натренований складний. Одним із найвидовищніших наших трюків вважають велику піраміду, коли одночасно на кількох конях їдуть кілька вершників один в одного на спинах. Цей елемент нашої програми вражає навіть закордонних експертів. Щоб підкорити коня, потрібен не один рік тренувань, тварин до виступу готують психологічно і фізично. Особливо важко на зйомках кіно, коли виникають різні нестандартні ситуації.
— А як давно ви в цьому кінному мистецтві?
— Понад тридцять років, із тих пір, коли мені виповнилося 18 років. А вперше сів на коня лише в шістнадцятирічному віці. Кілька років працював на кінному заводі в Запоріжжі, а потім виникла ідея створити подібну групу кінних каскадерів. Тренувалися самі, на жаль, немає спеціальних навчальних закладів цього напрямку. Наприкінці 1980-х років навчалися в циркових трупах, де були джигіти, які виконували джигітовку. Одне діло працювати на манежі, інше — на прямій смузі, це зовсім інша техніка, є певні переваги.
— Програма “Козаків Олега Юрчишина” — це завжди видовище, яке навіть нагадує театр, відтворюєте трюки під час невеличких постановок. А в яких фільмах можна побачити “Козаків Олега Юрчишина”?
— Колись члени нашої театральної трупи дуже хотіли стати каскадерами, які зніматимуться в кіно. Займаємося дуже вузьким напрямком каскадерства — верховою їздою. Він вважається одним із найскладніших, адже, крім підготовки каскадера, потрібно готувати й тварину. З останніх фільмів, де знімалися, — “Захар Беркут”, “Чорний ворон”, “Кріпосна”, “Cторожова застава”, в фентезі “Козацьке різдво або пекельна хорунгва”, “Олеска Довбуш”. Радий, що нині вітчизняний кінематограф розвивається, нас часто запрошують на зйомки. А раніше знімалися у відомих фільмах “Вогнем і мечем”, “Тарас Бульба”, “Чорна рада” та інших.
— У 2009 році ви відкрили козацьке селище “Мамаєва Слобода”, неподалік витоку річки Либідь у Києві. Що відбувається у цьому мальовничому куточку?
— Це місце, де постійно презентуємо культуру козацької доби в численних заходах, своєрідний соціо-культурний центр. Закрема, тут проводимо “Фестиваль традиційної україно-кримсько-татарської культури”, відбувався тут і перший міжнародний лицарський турнір “Шабля козака Мамая” за участі команд Швеції, Франції, Італії та кримсько-татарських вершників, а також міжнародний фестиваль циганського мистецтва “Амала-2010”.
— Розкажіть про ваш цьогорічний візит за кордон.
— Це був лицарський турнір в Польщі. Через карантинні обмеження запросили лише капітанів каскадерських колективів. На турнірі були представники команд з Італії, Швеції та Німеччини.
— Дякую за розмову.
Підготувала Ірина Салій