Із талантом музиканта від предків 1969 року в селі Кутківці, що на Чемеровеччині, народився Володимир Мислицький. Із дитинства спостерігав, як хвацько й весело дід із батьком грали на баяні. Відчував музику й у собі, змалку тягнувся до інструменту. А коли прийшов час обирати професію, не вагався — пішов учитися на баяніста. З перервою на армійську службу закінчив музучилище, нині Хмельницький музичний коледж ім. В.Заремби.
Талановитого юнака одразу помітили, йому легко вдавалось освоїти чи не всі інструменти. Кілька разів клацнув, подув, відчув тональність, висоту звучання і вже грає. З часом Володимир Мислицький став людиною-оркестром. Нині в його приватній колекції — 20 народних інструментів та цілий набір духових. І не треба було йому й вищу музичну освіту отримувати, аби стати народним улюбленцем. Грав на фестивалях, виступав із музичними колективами за кордоном, бадьорив публіку на весіллях. А після музучилища потрапив до військового оркестру — спочатку Національної академії Державної прикордонної служби ім. Б.Хмельницького, а потім Хмельницького восьмого полку спецпризначення. Тут вражав музикою флейти.
Та головне навіть не те, на скількох інструментах грає, а те, як шедеврально звучать твори унікального музики. До них сам робить аранжування, подає їх з особливим звучанням. Відчуваючи музику, Володимир Мислицький легко перетворюється то в колоритного вуйка з полонини з дудуком, то в стильного саксофоніста. Переливи його мелодій, які беруть за душу, чули хмельничани й на вулицях міста. З 2015 року, відколи пішов з військової служби на пенсію, йому вдома не сидиться. Підібрав спеціальну програму з численними улюбленими творами, як-от “Ностальгія” Козлова, “Червона рута”, “Ой, піду в далекі гори”, і вийшов з вуличними концертами. Людям це дуже подобається, навіть спиняються, щоб потанцювати. Каже, це давня європейська культурна манера — виступати просто неба. Пан Володимир робить це передовсім для самовираження, а не для того, щоб хтось щось кинув до капелюха.
Зізнається, нині довго виступати йому важковато. Після проходження спецоперації у десантних військах серйозно травмувався й отримав інвалідність. Тому нині своєму музичному ремеслу вчить синів. Їх у нього троє: Артур, Богдан і тезка Володимир. Усіх Бог нагородив талантом. Найстарший, закінчивши київський виш, викладає в школі мистецтв. Він — прекрасний барабанщик. Середущий вступив до музичного коледжу на саксофоніста, хоч добре грає й на трубі. А наймолодший вивчає ази музики в музичній школі. Брати Мислицькі — лауреати багатьох музичних конкурсів.
“Діти також часто виступають на вулицях міста. Виконують таку програму, що не всім дорослим під силу. Вуличні виступи дуже корисні для початківців, допомагають стати розкутішими, відчути глядача. Буває, музикант на відмінно пройшов музичну науку, а на концертах у нього руки й ноги тремтять. З такого толку ніякого не буде, бо потрібно не лише гарним музикантом бути, а й артистом”, — впевнений пан Володимир.
Згадує й свої виступи на міжнародному фольклорному фестивалі “Родослав” в Івано-Франківську.
“Після концерту до мене підходили й питали: “Хлопче, ти звідки, з Карпатських гір спустився?”. Я казав так, з гір, але значно менших — подільських”, — згадує музикант. А ще, як у складі музичного колективу “Жайвір” за кордон їздили…
Саксофон, труба, губна гармошка, пилка… Володимиру Мислицькому однаково легко підкорюються всі. Інколи навіть мелодії в голові зʼявляються. Часом награє їх дружині, яка теж має музичний талант, але та його пригальмовує, мовляв, трохи схожа на вже існуючу.
Музика різних стилів роїться в голові універсального музиканта, проте, каже, ніколи не заграє, приміром, фанк, бо це “одноманітне повторювання трьох нот”. Шкодує, що нині суспільство мало цінує живу музику, віддаючи перевагу “флешечникам, які без запису пісні губляться на сцені”. Про таких каже: “Грають, наче маку наїлись”.
У Володимира Мислицького музика не тільки в серці. На правиці набив тату — символ військових музикантів. Це кількасантиметрова ліра, над якою навис парашут. Про те, як Володимир Мислицький, стрибаючи з парашутом, на сопілці грав, уже легенди ходять. Це було здійсненням його заповітної мрії.
Щоразу святковий репертуар готує талановитий музикант і до Дня міста. З синами спозаранку збирає люд на центральних вулицях. Часом з його гри в місті починається свято. Зазвичай до дня народження Хмельницького Мислицькі вбираються у святкові вишиванки й грають один від другого краще. Ця родина — справжній скарб не лише для всієї України. Вражають музикою, а з хати їхньої не вийдеш, бо колекцію інструментів розглядатимеш дуже довго.
З музикою Володимира Мислицького скрізь добре, і в полі по-пастушому вмоститися, слухаючи сопілку, і в найрозкішнішому ресторані покружляти, і на урочистості побувати. Ще й співає гарно. От, що то — талант!
Ірина Салій