Завдяки масштабним подіям, які відбуваються в обласній філармонії, хмельничани нерідко знайомляться з творчістю музикантів світового рівня. Талант і харизма артиста часто спонукають дізнатися про нього більше, розкрити його як особистість. По закінченню міжнародного камерного фестивалю “КамерФест” вдалося поспілкуватися з одним із титанів сучасної музичної еліти світу — польсько-українським диригентом, організатором міжнародних музичних проєктів Романом Реваковичем.
— Пане Романе, ви мешкаєте в Польщі, звідки у вас така гарна українська вимова?
— Мої батьки — українці, я нащадок жертв акції “Вісла” (етнічна чистка українців 1947 року — авт.). Хоч народився в Польщі, виростав в україномовній родині, де дотримувались українських традицій. Тому маю дві рідні мови — польську й українську.
— Нині ви є одним із найактивніших пропагандистів української музики в Польщі й польської в Україні. Як усе почалося?
— У Варшаві закінчив музичну академію ім. Ф.Шопена, за спеціальністю теорія музики, згодом — диригентський факультет у класі Мадея, вивчав композицію.
Спочатку мене цікавило світове мистецтво, великі музичні надбання. Зламний момент був, коли став диригентом хору “Журавлі”. Це дуже відомий у Польщі український чоловічий хор, що діє з 1972 року. У 1983 році я очолив цей колектив. З тих пір, вважайте, і працюю над українською музикою.
З другої половини 1990-х безпосередньо пов’язаний з українським музичним сере-довищем, зокрема львівським. У 1995 році з товаришами заснували у Львові “Фестиваль контрастів”, де свого часу звучали кращі твори польських митців.
Після цього фестивалю розмірковував про українську музику в Польщі, де на той час вона не звучала. З’явилась ідея зробити фестиваль “Дні української музики”, він проходив у Варшаві вже п’ять разів. До минулого року фестиваль організовувався нерегулярно, усе залежало від того, як збиралися кошти та єдналися творчі сили. З 2020-ого маю намір робити “Дні української музики” в Варшаві щорічними. Вважаю, що тільки регулярна акція зможе донести до польського слухача відчуття й розуміння української музики. Так я став будівельником польсько-українських музичних мостів.
— Назвіть своїх улюблених українських композиторів, зокрема сучасних, адже ви є відомим пропагандистом творчості нових імен в українській музиці.
— Їх дуже багато. Євген Станкович, Валентин Сильвестров, Мирослав Скорик… З молодшого покоління поважаю музику Ігоря Щербакова, Юрія Ланюка, а з іще молодшого — Богдани Фроляк, твір якої виконував на хмельницькому камерному фестивалі, Олександра Шимка… Це митці, за розвитком творчості яких варто спостерігати.
— Ви однаково майстерно диригуєте оркестром та хором, що важче?
— Мій уже солідний досвід робить легким диригування і хором, і оркестром. Хоч насправді специфіка різна. Голос — це живий інструмент, потрібно мати його відчуття. Часто може спрацювати людський фактор і з певних причин голос звучатиме інакше. В оркестрі потрібно відчувати не лише музикантів, а й їхні інструменти. Коли є досвід, відчуття музики, впевненість, відчувається резонанс, стається те диво, якого публіка чекає на концертах.
На хмельницькому “КамерФесті” цьогоріч довелося диригувати одночасно кількома колективами: академічним симфонічним оркестром обласної філармонії, академічним муніципальним камерним хором та хором академічного ансамблю пісні й танцю “Козаки Поділля”. Виконували програму на слова Тараса Шевченка “Праведная душе”. Це було досить сильне, помпезне музичне дійство.
— Диригент повинен уміти грати на всіх музичних інструментах?
— Бажано знати хоча б основи, щоб розуміти технологію видобування звуку. Але не обовʼязково бути віртуозом гри на кожному інструменті, бо не диригент відповідає за дрібну моторику, техніку гри і ноти, а музикант. Свого часу я грав на фортепіано, трохи на скрипці, колись починав грати на гобої.
— Вас називають і композитором, яку музику пишете?
— Свою композиторську стезю вважаю давно зачиненою. Трохи писав у студентські роки, але не вважаю це чимось вагомим. Я більше вважаю себе виконавцем. Але той невеличкий досвід писання музики дає мені краще розуміння творчості інших композиторів, відчуваю, як народжувались їхні думки, енергетику, яку закладають вони у свою музику.
Скажу більше: творення музики — це розмова автора з чистим аркушем, в результаті якої народжується новий твір.
— З власного досвіду розкажіть, який нині стан класичної музики у світі?
— Класика краще розвивається там, де є економічна стабільність, адже для якісної підготовки артистів потрібне відповідне економічне благо. Хороші програми готують артисти, якщо квиток на їхні концерти коштує 50-100 євро. Звісно, нині більшість людей любить легку, популярну музику, але й класика збирає великі зали.
Щодо України скажу, навіть попри економічну скруту, найгірше, що можна зробити, це економити на культурі, особливо на високій культурі, потім це віддзеркалиться на житті суспільства. Маю переконання, що та висока культура: філармонічна музика, оперні театри, драмтеатри дають краще розуміння життя, бо не лише матеріальне благо є вагоме.
— На якому рівні, порівняно з європейськими країнами, нині українська школа класичної музики?
— В Україні є гарні музичні центри: Київ, Львів, Харків, Одеса. Можливо, школи в Берліні чи Лондоні мають кращі інструменти, там економічно привабливіше становище. Взагалі, дорога професійного артиста чи музиканта непроста. Якщо хтось хоче мати на цій дорозі легкий успіх, хай на неї навіть не ступає. Становлення митця будь-де, в будь-якій школі потребує великої сили і самопожертви. Натомість не потрібно очікувати більшого, ніж радість від спілкування з музикою. Звичайно, коли артист дорослішає, з’являється сім’я, потрібно отримувати більше коштів, думати про матеріальну користь від того, чим займаєшся. Але передовсім музикант має відчувати якусь місію.
— Чим різниться польська й українська музика?
— Спрощуючи, скажу, що не лише в музиці, а й культурі загалом, менталітеті поляки раціональніші, а українці емоційніші. Крім того, в сучасній польській музиці є відхід від жорсткого авангарду. Їй притаманна більш інтелектуальна складова, формальний елемент вагоміший, ніж експресійний. В українській музиці все навпаки.
— Ваші враження від Хмельницької філармонії?
— Тут я виступав не раз, брав участь у різних творчих проєктах. З колективами хмельницьких музикантів працюється дуже легко, що свідчить про їхній високий професіоналізм. Прекрасно, що філармонія розвиває хор, тут уже можуть відбуватись ораторійні програми. Маю лише прохання до місцевої влади: підтримуйте філармонію, музичне мистецтво, тоді воно розквітне.
— Поділіться творчими планами на 2020 рік.
— Цьогоріч світ відзначатиме 210-у річницю з дня народження польсько-французького композитора Фридерика Шопена. Народився він у селі Желязова Воля неподалік Варшави. Митця вважають засновником польської композиторської школи. Проте у зрілі роки він жив і творив у Франції. Помер 1849 року в Парижі. Декілька концертів шопенівської музики планую показати й в Україні.
Також цьогоріч виконуватиму на міжнародних концертах четверту симфонію Миколая Гурецького. З наймасштабніших планів — фестиваль “Дні української музики”, які відбудуться у вересні.
— Дякую за розмову.
Ірина Салій