Коли кружляє перший сніг, щоки пощипує перший мороз, вулиці міст вбираються в сотні миготливих вогників, навіть дорослому хочеться казок, свята, подарунків. Зима, наче чари навіює, починаєш вірити й чекати улюблених героїв — Святого Миколая, Діда Мороза, Снігуроньку.
Традиції відзначення цього свята старі, як світ. Найголовніша — переодягатися в сивобородого чоловіка й дарувати дітям подарунки, як колись дарував справжній Миколай.
З понад 400 театральних ролей, роль Святого Миколая для заслуженого артиста України Степана Бортнічука особлива, адже тут не потрібно вдавати почуття, просто віддавати свою щирість і душевне тепло дітям та дорослим.
Уже кілька років підряд Степан Бортнічук є головним Святим Миколаєм міста, який відкриває міську ялинку та роздає подарунки у своїй гостині. Коли на сцені святкового дійства чується його низький тембр голосу, хмельницька дітвора плескає в долоні й підскакує з радощів — йде Святий, який подарує за добру поведінку солодощі та іграшки.
“Я — дуже емоційна людина, яка тонко реагує на емоції інших. Коли граєш для дітей, це особливе щастя для артиста, навзаєм наповнюєшся позитивною енергією. Так трепетно, коли хлопчики та дівчатка зазирають у вічі й чекають від мене вироку: добре вони поводилися весь рік чи погано, сподіваючись отримати подарунок, а не різочку”, — розповідає актор.
У такі миті йому згадується дитинство. На Волині, де народився, особливо яскраво святкували усі релігійні свята, навіть тоді, коли це заборонялося радянською владою. Традиції в родині Бортнічуків передавалися з покоління в покоління. В дитинстві подарунки йому клали не тільки під подушку, а й у чобіток. Зазвичай це були пряники-медівники, горіхи чи яблука. Коли діти їх отримували, з вдячності співали святкові пісні. Одну з них діти співають й до нині.
“Коли нашу сім’ю в 1950-ті роки, як сім’ю ворога народу, переселили в тоді ще Дніпропетровську область, там свято Миколая відзначалося значно рідше, яскравим був лише Новий Рік. Але ми продовжували дотримуватися сімейних українських традицій!”, — розповідає Степан Бортнічук.
Згадує, як святкування Святого Миколая почало яскравіше відзначатися в Хмельницькому років з десять тому. Тепер за сприянням міського управління культури та туризму 19 грудня біля головної ялинки гуртуються не лише Миколай з янголами-помічниками, а й кращі пісенні та хореографічні колективи міста, своїми талантами діляться юні зірочки Хмельницького. Щороку свято стає колоритнішим, перетворюється на народні гуляння.
Артист каже, що крім подарувати людям радість, завдання таких свят передати традицію пращурів, навчити народним мудростям. Тому, перш, ніж вийти до публіки, добре вчить сценарій і готує безліч приповідок, легенд тощо.
“Та найголовніше в цей день- покаяння в усіх гріхах, це своєрідне очищення для людей. Найкраще — відвідати службу в храмі”, — радить актор.
А ще, каже, дуже важливо зробити добру справу.
Згадує, як його запрошували відвідати в ролі Святого Миколая міські дитячі будинки та медзаклади, де лікуються важкохворі діти. Сліз не міг стримати, коли діти нашіптували йому заповітне бажання — видужати, знову піти до школи чи в дитсадок, в той час, як лікарі були майже безсилі перед їхніми хворобами. Тоді відчував себе справжнім святим, який має помолитися, щоб діти одужали.
“Нерідко діти дарують мені на згадку листівки, пишуть листи. Так цікаво їх читати! Навіть тринадцятирічні ще б’ються в черзі до міської хатинки Святого Миколая. Добре, що за сприянням міської влади та благодійників хатинка відкрита тривалий час і подарунків вистачає усім”, — каже Степан Бортнічук.
Роль Святого Миколая актор виконує не лише біля головної ялинки міста, а й в обласному муздрам театрі ім. М.Старицького. Там закулісний вир починається ще у гримерці, коли приносять розкішні ризи святого та величезну біблію.
Цьогоріч до зимових свят там готують чимало цікавих казок: “Снігова королева”, “По щучому велінню”, “Троє поросят”. Готується прем’єра вистави “Лускунчик” в постановці головного режисера Дмитра Гусакова.
Незадовго після Святого Миколая Степану Бортнічуку доводиться переодягатися в Діда Мороза. Новорічний червононосий дідуган, казковий персонаж, який залишився нам у спадок від радянських часів, також улюбленець дітей і дорослих. Його місія — приносити радість. В цій ролі з дітьми нема коли відпочивати: хороводи, ігри, конкурси…
“Ще до революційних подій місто святкувало Новий Рік на Майдані Незалежності, — згадує Степан Бортнічук. — Тепер у нас ще красивіша ялинка біля кінотеатру ім. Т.Г.Шевченка, яка запалала першою в Україні”. А Проскурівська нагадує справжню казку. Йдучи нею й справді починаєш вірити у дива. Втім бути Дідом Морозом дуже відповідально, бо попри веселощі потрібно не забувати про своє амплуа, щоб не розчарувати малечу й не видати, що Дід Мороз — звичайна людина. А скільки курйозів трапляється на це свято!
“Акторів часто запрошують в гості. Якось погодившись на персональне замовлення і в костюмі Діда Мороза застряг в кучугурі снігу за містом у таксі. Дуже довго доводилося з водієм виштовхувати авто зі снігу. А коли врешті приїхали, свято почалося, спантеличений і схвильований не помітив, як від канделябру зі свічками зайнялася моя борода. Усі почали гасити. Звісно потім свято стало ще веселішим, але першої миті мені було не до жартів”, — розповідає актор.
За роки перевтілення в Діда Мороза вивчив про нього цілу низку смішинок, якими частує і дітей, і дорослих.
Любить Степан Бортнічук й похизуватися найкращим костюмом. Каже, на свята в театральному швейному цеху ніколи вгору глянути: перешивають, дошивають, і врешті Дід Мороз аж сяє. Дуже красиві костюми й в Міському Будинку культури.
В День Святого Миколая та з нагоди грядущих новорічних свят усім бажає миру, щастя, любові, здоров’я й так само як діти вірити в дива.
Ірина Салій