Не завжди імені талановитої людини передують звання й титули. Так і з багатогранною творчою особистістю Тетяною Шумаковою. Корінна хмельничанка, донька містечкових адвоката і вчительки, з дитинства любила малювати. Каже, у рідній школі №17 парти, де сиділа, завжди були розмальовані.
“І байдуже, що вчителі сваритимуть… Чи не щодня з навчання поверталася у фарбах та чорнилі. Малювати мені було дуже смачно”, — згадує дитинство жінка.
Певно, у шкільні роки й вирішила, що бути художником — її покликання. Саме тому по завершенню навчання обрала Московський заочний народний університет мистецтв. Більшу частину життя працювала художником-оформлювачем, найдовше на хмельницькому заводі “АДВІС”.
На жаль, доля склалася так, що улюблену справу довелося відкинути на другий план.
“Потрібно було самотужки ставити на ноги трьох дітей. Доводилося виконувати різні роботи, навіть чергувала біля хворих за 20 гривень на добу. І де там було до членства у мистецьких спілках та організацій персональних виставок…”, — ділиться пані Тетяна.
Бувало, мистецтво також допомагало виживати у непрості часи. За дві-три ночі майстриня витісувала з дерева кілька десятків кумедних обʼємних облич, оформлювала їх у чудернацькі рами і везла на ярмарки майстрів у Камʼянець-Подільський, Хотин, Меджибіж, Одесу, Київ і Крим. Роботи розходилися дуже швидко. І недарма, бо такої дрібної деревʼяної пластики, як у Тетяни Шумакової, не робив ніхто. Гротескно-шаржеві образи історичних постатей, знаменитостей, народних героїв… Градація образів міні-скульптур із дерева — величезна. Як корінна хмельничанка, мисткиня передавала у своїх роботах і колорит міста. Її витвори продавались навіть за кордоном.
Для скульптур Тетяна Шумакова найчастіше використовує липу. Це пластичний матеріал, який легко піддається обробці. Крім того, на ярмарках майстриня продавала розписані шкатулки, дощечки та інші витвори для естетів. Навіть навчання синів оплачувала бартером — оформлювала кабінети та коридори вишів, де вони здобували освіту. І тільки тепер, коли діти дорослі, уже самі себе тримають на плаву, підростає онук, Тетяна Шумакова за мистецтво взялася з новим завзяттям. І спершу — не за картини чи деревʼяні скульптури, яких у неї чимало, а за поезію.
Нещодавно вступила до міської літературної спілки “Поділля”. Перейнявши поетичний талант від батька, Тетяна Шумакова не знаходить спокою душі, поки не виллє її на папір. Декілька її поезій увійшли до спілчанського альманаху “Літературна громада”. Зізнається, нелегко було писати і перекладати старі твори українською, у родині всі російськомовні, але з повагою до державної мови старалася, і колеги-спілчани гідно це оцінили.
Мрійлива і загадкова авторка, з глибоким поглядом пише у віршах: “Себе я хочу наздогнати, оту, що в кожнім дні шукала свято” і “…Доки серце дивуватись може, тягар років мене не переможе”.
До альманаху “Літературна громада” увійшли й улюблені картини авторки: “Танок квітів”, де свіжі іриси, наче ведуть хоровод, “Єднання” — робота, написана з образу улюбленої фарфорової скульптури. Як і притаманно жінкам, у Тетяни Шумакової багато квіткових натюрмортів: “Лілеї”, “Горобина”, чимало робіт, присвячених історичним куточкам Поділля: “Руська брама” (Камʼянець-Подільський), “Дністер”…
Першим помічником у створенні картин для Тетяни Шумакової став фотоапарат. Нині художникам, особливо вільним, рідко вдається побувати на пленерах. Тому завжди з собою бере фотокамеру, фотографує вражаючу мить і максимально реалістично відтворює її на картинах.
Тетяна Шумакова освоїла різні техніки живопису. Нині вона захопилась монотипією — різновид графіки, виконаний шляхом малювання на гладкій поверхні, яка поглинає фарби. У місті у цій техніці працює відомий художник Едуард Міляр. З його творчістю добре знайома пані Тетяна. Але її роботи кардинально інші. У техніці монотипія мріє створити серію “Куточки Хмельницького”. Каже, місто дуже змінилося з років її дитинства. Памʼятає ще, як центральними вулицями підводи їздили. Проте, буваючи у різних містах і країнах, художниця виділяє особливий шарм та аристократичність рідного Хмельницького.
“Створюючи монотипію, візерунок фарби сам надиктовує мені сюжет. Це вражаючий, дивний і дуже захоплюючий процес”, — ділиться Тетяна Шумакова.
Свого часу мистецьку руку авторки набивав і народний художник України Микола Мазур. Художниці не вистачає слів, аби описати цінність спілкування з цією глибою таланту й думки. Нині мріє про власну персональну виставку, а також про збірку віршів, ілюстровану своїми монотипіями. На творчість пані Тетяну надихає все. Хоч дуже любить літо, у творах багато описує й красу зими, йдеться не лише про пейзажі цієї пори року, а й про зиму душі, коли на серці сум, печаль… Попри все, запал душі мисткині молодечий, у неї досі дитячий інтерес до всього навколо. Навіть зовнішність Тетяни Шумакової видає у ній неординарну особистість: любить картаті капелюшки, оригінальні прикраси.
Смак і потяг до цікавих речей, мистецтва в цілому у неї від батьків. Розповідає, як вони — близькі духовно натури, засиджувалися вечорами за мистецькими бенкетами: обговорювали батькові колекції листівок, різних дивинок, слухали класичну музику, присвячували одне одному поезії. Каже, нині так мало людей, котрі у вирі сучасного життя мають час і талант побачити прекрасне і поділитися ним одне з одним. Дуже не вистачає душевності… Свій талант Тетяна Шумакова передала сину, котрий займається комп’ютерним дизайном, гарно малює. Вчить мистецтву й онука.
Ірина САЛІЙ
Фото з архіву
Тетяни ШУМАКОВОЇ