Божественна сила — в усьому: повітрі, стрімкому потоці води, камінні, деревах… Саме тому тернопільський художник, котрий не раз презентував роботи на різноманітних фестивалях у Хмельницькому, Михайло Драбик творить ікони на природних матеріалах. Понад тисячу ликів святих він зобразив на уламках дерев.
“Бувало, подорожуючи автомобілем з сімʼєю, зупинявся посеред дороги, бо на узбіччі лежала чудернацька деревинка. Знаходячи дерево, одразу бачу образ, який на ньому творитиму. Часто організовую сімейні походи в ліс, щоб знайти матеріал для основи ікони цікавої форми. Хоча зазвичай купую залишки деревини, коштують вони недорого. Використовую різні породи дерев: липу, граб, дуб, сосну, ясен, тополю. Головне, щоб подобалася форма та пасувала під концепцію картини чи ікони”, — розповідає художник.
За фахом економіст, колишній працівник автосервісу Михайло Драбик нині присвятив своє життя виготовленню оригінальних ікон.
Творить їх у техніці декупаж — перенесення зображення на скло, дерево, тканину. Для роботи йому потрібно не багато: роздруковане на лазерному принтері зображення, клей, лак і спеціально підготовлена деревʼяна основа. А далі, здавалося, справа нехитра: нанести зображення, залакувати і все. Проте це дуже кропітка праця. Зробити так, щоб на кострубатій деревині зображення було чітким, рівним, а коли ще йдеться про лики святих, дуже складно. Майстер каже, що на виготовлення одного виробу може іти від трьох днів до тижня. Тут, звісно, навички важливі, але ще більше відіграють роль хист та художній смак. Ті, хто бачили роботи Михайла Драбика, розпізнають їх серед безлічі інших.
Іконам Михайла Драбика притаманні стримані кольори зображення. Часто майстер спеціально зістарює ікону, особливо, якщо виготовляє копію відомої ікони минулих століть. А ще, коли ікона зображена не на звичній плоскій дощечці, а, наприклад, у середині маленького пеньочка чи на вихилястій гілці. При цьому зображення чітке, зрозуміле і навіть магічне. Роботи дійсно заворожують, у них особлива аура. Настоятель Тернопільського храму ікони Божої Скоропослушниці Володимир Бичак каже, що це — благодать Божа. Коли священик уперше побачив ікони Драбика, дуже зрадів і сказав, що вже з ними знайомий. Бачив їх у сні: до нього на горі Афон приніс ці роботи чоловік, обличчя якого не розпізнав. Священик каже, роки чекав, коли побачить ці ікони наяву.
А благословення на створення ікон, бо це не просто мистецтво, на цей промисел потрібний “офіційний” дозвіл церковнослужителів, Михайло Драбик отримав від Львівського Свято-Покровського собору.
З тих пір чимало робіт Михайла Драбика зберігаються у православних та католицьких храмах. Їх експонували на численних західно-українських фестивалях. Чимало ікон у приватних колекціях Англії, Америки, Італії…
Нині автор популяризує й своє творче ноу-хау: ікони на старих деревних грибах. Звиклим до традиційних форм людям спершу не дуже подобалася така основа ікон, каже митець, адже вона “не гладка”, “зображення на ній тьмяне”, але згодом знайшлися справжні естети, котрих дуже захопила нестандартна ікона.
За роки творчості Михайла Драбика, деревʼяна чи грибна основа ікон ще жодного разу не повторювала своїх форм. Кожен виріб — унікальний.
Згадує митець і свою першу роботу в техніці декупажу: “Це була деревʼяна скринька, яку вирізав власноруч і оформив нашим з дружиною спільним фото, де ми закохані і щасливі. У скриньку поставив каблучку. Хіба ж після такого нині моя дружина могла сказати щось, крім “Так!?”, — з посмішкою згадує Михайло Драбик.
Не менш трепетний мистецький подарунок художник зробив і для сина. Коли в їхній сімʼї народився малюк, для нього відреставрував мамину колиску, оздобивши кумедними картинками героїв улюблених мультиків. Виготовив татусь для немовляти й оберіг у колиску — ікону Почаївської Божої Матері.
Михайло Драбик каже, коли син підросте, обовʼязково навчить його сімейній справі. Як колись навчив його різьбі по дереву дід Михайло — першокласний столяр.
Нині Михайло Драбик мріє про персональні виставки, бо робіт у нього вже дуже багато. Каже, для митця важливо, щоб його роботи бачили, як і для письменника, щоб його книги читали.
Ірина САЛІЙ
Фото з архіву Михайла ДРАБИКА