Нашу розмову з відомим подільським орнітологом, викладачем Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії Сергієм Ільїнським, ніби по замовленню перервав дзвінок мого товариша, затятого мисливця, який між іншим захоплено розповідав, яким видався для нього початок полювання на качок у нашім краї. До слова сказати, мій товариш — мисливець з багаторічним стажем, дуже відповідально ставиться до цього захоплення і є цілком законослухняним мисливцем. Тож з Сергієм Ільїнським ми розпочали розмову якраз з перебігу цьогорічного мисливського сезону і його коментаря на почуту інформацію від мого товариша.
Нашу розмову з відомим подільським орнітологом, викладачем Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії Сергієм Ільїнським, ніби по замовленню перервав дзвінок мого товариша, затятого мисливця, який між іншим захоплено розповідав, яким видався для нього початок полювання на качок у нашім краї. До слова сказати, мій товариш — мисливець з багаторічним стажем, дуже відповідально ставиться до цього захоплення і є цілком законослухняним мисливцем. Тож з Сергієм Ільїнським ми розпочали розмову якраз з перебігу цьогорічного мисливського сезону і його коментаря на почуту інформацію від мого товариша.
— А чи знає він (тобто мій товариш — авт.), що нині в Червону Книгу внесено до 30 видів качок? — більше зацікавив він своїм запитанням мене, аніж свого віртуального співрозмовника і далі пояснив. — На жаль, у нашому законодавстві тут великі прогалини, адже йдеться там не про конкретні види тих же качок, а про якийсь об’єднаний вид качок-гусей. Та і як конкретний мисливець може визначити на полюванні, у яку качку він цілиться: чи занесена вона у Червону книгу, чи ні? Стріляє ж без розбору. Тут, як на мене, вже питання до природоохоронних служб, єгерських об’єднань, науковців, які повинні визначати конкретну популяцію та гніздування певних видів птахів, тих же качок, і вносити корективи у мисливські карти відстрілу. Але сьогодні подібне бажання, на жаль, зі сфери фантастики.
— Знаю, пане Сергію, що ви недавно повернулися з наукової експедиції по півночі нашої області.
— Не тільки на півночі, але й у центрі області побували: від Ізяславщини, Славутчини, Шепетівщини до Летичівщини у рамках програм, які реалізовує Західноукраїнське орнітологічне товариство, виконуючи Європейську програму дослідження водойм та популяції на них видів птахів. Вразило вже вкотре розмаїття пташиного світу нашого краю. Щоправда, з початком мисливського сезону картина різко змінюється.
— І все ж, якими вам бачаться загальна картина біорозмаїття видів птахів на території нашої області та її перспективи?
— Якщо хтось не знає цієї інформації, то я з задоволенням наголошу на тому факті, що наша Хмельниччина займає третє (!) місце в Україні з біорозмаїття видів фауни, зокрема птахів, після Криму та Карпат. Наш край ніби повторює в мініатюрі природний ландшафт усієї України і це, безперечно, наше велике надбання, яким слід більше дорожити. Щодо реальних перспектив використання цього природного надбання, то це питання, як ви розумієте, не до мене, хоча мене і моїх колег-науковців ця проблема дуже хвилює. Он, до прикладу, за перевіреними даними, тільки орнітуризм у світі щороку дає до трьох мільярдів доларів прибутку, а у нас цей вид туризму — лише справа захоплення одиниць. Хоча в усьому світі вже давно існує ціла, якщо хочете, орнітологічна субкультура. Досить сказати, що ще 1 квітня 1906 року багатьма державами світу була підписана Міжнародна конвенція з охорони птахів, реалізацію якої нині контролює ЮНЕСКО у рамках програми “Людина і біосфера”. І, забігаючи наперед, скажу, що дуже добре, що редакція “Проскурова” взялася за реалізацію своїх конкурсів зі збереження пташиного світу нашого краю, знайшла небайдужих до цієї справи людей. Нині з захопленням слідкую за перебігом вашого фотоконкурсу “Дивосвіт птахів Поділля” та вдячний вам за те, що оголосили ви й обласний конкурс “Подаруй оселю птаху!”.
— Ми, в свою чергу, дякуємо вам і вашим колегам із Західноукраїнського орнітологічного товариства, кафедри природознавства Кам’янець-Подільського національного університету та Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії за співпрацю в організації цих конкурсів. Та все ж, пане Сергію, як ви особисто стали орнітологом, чим для вас є природознавство загалом і чи багато таких ентузіастів є в нашім краї?
— Вважаю себе переконаним екологом, хоч, на моє і не тільки моє переконання, екологія як навчальний предмет та спеціалізація у тому вигляді, який вкладається у неї під час підготовки відповідних кадрів у наших вишах, є лише частково дотичною до екологічної науки, адже вбирає в себе різні галузі, починаючи з економіки, управління охороною природи тощо. Та це вже питання до розробників програм у Міносвіти.
Сам я, викладаючи природознавство для майбутніх педагогів, свої наукові інтереси більше зосереджую на орнітології, хоч добре усвідомлюю, що без знання природи всебічний розвиток особистості не можливий. Природознавство, як на мене, є одним з найважливіших фахових предметів для майбутніх педагогів, зокрема, вчителів молодших класів, а безпосередньо у школі йому слід приділяти надзвичайно велику увагу. І дуже добре, що в нашім краї ще є такі ентузіасти, як, скажімо, Володимир Новак, вчитель Голосківецької школи на Летичівщині, про якого ви писали. Таких ентузіастів-орнітологів та природолюбів можна знайти у кожному районі. Он, зараз займаюся передачею на природничий факультет Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка колекції опудал птахів віньківчанина, світла йому пам’ять, Бориса Шевчука, який протягом свого життя їх виготовляв. Це буде унікальна експозиція для студентів біологів-природничників університету, якому і я завдячую своїм захопленням орнітологією. Взагалі, дуже добре, що у нашім краї є такий вуз та факультет з його ідейним керівником, деканом Миколою Матвеєвим, завдяки якому створена унікальна наукова база для вивчення природи нашого краю. Власне, звідти прийшли чудові наукові кадри і в наш Національний природний парк “Товтри”. Зрештою, випускниками факультету є й ті подільські ентузіасти, які нині виношують ідею проекту зі створення Національного природного парку “Верхнє Побужжя”, з якими я та мої колеги, і не лише у Хмельницькому, цілком солідаризуються.
— Зізнаюся, що з початком нашого фотоконкурсу “Дивосвіт птахів Поділля”, я почав і для себе відкривати по-новому світ птахів нашого краю. Он, переглядаючи ваш фотоархів зі свята “Весняночка йде, пташок із вирію веде”, фото того ж Володимира Новака, бачу захоплені погляди молоді, яка також торкнулася цієї теми-проблеми.
— Щось подібне відбувалося колись і зі мною. А якщо більш відверто про це, то ми нині просто зобов’язані усвідомлювати, які загрози птахам, загалом екосистемі планети несе сучасна цивілізація. Адже з обличчя Землі зникають унікальні види птахів, тварин, риб, рослин, тобто на наших очах бідніє біорозмаїття навколишнього світу. Пригадайте, яке велике місце у житті, традиціях, фольклорі, обрядах нашого народу займав світ птахів. Розумію, що для когось подібні наші висновки не будуть переконливим аргументом у вирішенні екологічних проблем, але ж від них нам ніде дітися, якщо ми хочемо зберегти природну багатогранність людського життя на планеті. Тож даруйте за пафос, але з турботи про птахів, з ось таких конкурсів за їх збереження, які ми разом організовуємо, і складаються дії усіх небайдужих до проблем навколишнього середовища людей.
— З цим важко не погодитися, тож варто, мабуть, побажати вже нам самим, аби наші ініціативи зацікавлювали найширшу громадськість.
— Будемо вважати, що це побажання і є лейтмотивом нашої розмови.
Розмовляв Богдан теленько
На знімках: Сергій Ільїнський зі своїми студентами