Увірвавшись горем у життя сотень тисяч співвітчизників, чорнобильська аварія нагадує про себе не лише погіршенням стану здоров’я нації та екології, а й болить неувагою держави до її громадян…
Увірвавшись горем у життя сотень тисяч співвітчизників, чорнобильська аварія нагадує про себе не лише погіршенням стану здоров’я нації та екології, а й болить неувагою держави до її громадян.
Сергій Андріїшин, хмельничанин, ліквідатор 1 категорії, згадувати весну 1986-го взагалі не любить. Двадцятип’ятирічним працівник карного розшуку міського відділу міліції потрапив у Чорнобиль за рознарядкою. Як і всі інші, мав загальну уяву про небезпеку від радіоактивного забруднення, рівень радіації в Чорнобильській зоні та про те, як для нього обернеться перебування в зоні лиха, адже належних засобів захисту ліквідатори не мали. Працювати довелось у всіх зонах, включаючи першу, 10-кілометрову навколо атомної станції. Медична картка Сергія Анатолійовича найкраще розкаже про те, як похитнулось після Чорнобиля його здоров’я. Але навіть не цей повний букет хвороб терзає тіло ліквідатора. Болить душа за державу, яка через чверть століття почала глумитися над своїми рятівниками…
— Сергію Анатолійовичу, які емоції викликає дата Чорнобильської трагедії, адже минуло вже достатньо часу?
— Така біда не має строку давності ні для мене, ні для моєї сім’ї. Це чорна дата…
— Яким було перше враження від Чорнобиля?
— Вразила мертва тиша без ознак життя. Але найбільш гнітюче враження справляли некошені поля з почорнілою пшеницею та незірвані яблука в садках — господарі покинули свої оселі…
— Чи мали ті, хто був у зоні лиха, об’єктивну інформацію, скажімо, про радіаційний фон, адже від населення України її приховували?
— Ми також не мали. Щоправда, час від часу ми здавали аналізи крові і потім, за тими показниками, нас відправляли додому.
— Вони погіршувались?
— Так, адже робочий день на радіаційно забрудненій території тривав 12 годин. Ми користувались технікою, що була залишена в зоні, працювали без серйозних засобів захисту. Радіація невидима і реальної небезпеки ми тоді не відчували. Про наслідки нам не говорили. Ми відчули їх тоді, коли з’явилися проблеми зі здоров’ям. Із дев’яти осіб з нашої групи живими залишились тільки троє. Я сам двічі побував у реанімації. Поки що лікарям вдавалось мене витягти…
— А як ви ставитесь до обіцянок наших високопосадовців, що після перевірок документів ті, хто підтвердить статус чорнобильців, матимуть кращі пільги?
— Хіба ми ми говоримо про пільги? Ми чекаємо від держави виконання соціальних гарантій. Ми не раз навчені гірким досвідом, коли влада спочатку ошелешує якимось антисоціальним законом, а потім робить маленьке послаблення. Українці вже не довіряють словам і обіцянкам урядовців, бо переконані, що й цього разу їх обдурять. Тільки не зразу, а через деякий час, коли спаде соціальна напруга.
— Страйкові виступи чорнобильців, голодування різні політсили намагаються представити по-різному. На ваш погляд, чи є справді політичний підтекст у відстоюванні своїх інтересів?
— Треба віддати належне людям, які самоорганізувались і повстали. Правда на їх боці і я підтримую своїх колег-чорнобильців. Але скажіть: що ж це за держава у нас така: знущається зі своїх рятівників, які стали інвалідами? Чому ми змушені боронити свої права від держави? Де, у якій країні світу є ще така соціальна несправедливість? Чому на хворого чорнобильця держава виділяє на рік 5 гривень 75 копійок, а на депутата — більше мільйона гривень? Ми не хочемо, аби наше питання мало політичний підтекст і майбутні кандидати в депутати Верховної Ради заробляли на цьому дивіденди. Ми хочемо, аби наші питання вирішувались у робочому режимі, аби від нас не відмахувались можновладці і не змушували вдаватись до крайніх заходів — страйків та голодувань. Здоров’я наше й так підірване і ми маємо дякувати долі за кожен прожитий день серед рідних і близьких, в міру можливостей приносячи користь суспільству, а не вмирати в страйкових наметах.
— Ви вірите, що влада, скасовуючи соціальні гарантії, діє в інте-ресах більшості, як сказав Прем’єр-міністр?
— Є Закон і Конституція України, які визначили пенсії для чорнобильців та інших категорій пільговиків. Тож Кабінет міністрів не має права встановлювати новий порядок та розміри, виходячи з наявних фінансів бюджету Пенсійного фонду України. Бо це антиконституційно. Виходить, що держава (а депутати — наші посланці) заздалегідь погодилась, що Закон вдарить по кишенях мільйонів українців. Чорнобильські пенсії не є і не можуть бути проблемою Пенсійного фонду України. Це — зобов’язання держави. І ці гроші повинні виплачуватись за рахунок державного бюджету України.
— Як ви ставитесь до того, що 14 грудня указом Президента оголошено Днем вшанування ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС?
— Чорнобильці пам’ятають аварію на атомній, як ніхто інший. Їх пам’ять береже згадку про всіх, хто був причетний до врятування України та світу від невидимого лиха. Але оголошувати в календарі шану ліквідаторам і знущатися з них у реальному житті — це непростимо.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК