26 листопада — День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.
26 листопада — День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій.
Майже 90 років виповнюється відтоді, як на Соловецьких островах у Білому морі були створені “Соловецкие лагеря особого назначения — СЛОН”, через які у 1923-1939 роках пройшло 200 тисяч в’язнів, більшість з них були розстріляні або померли від катувань і голоду.
І став Соловецький монастир однією з “найкращих” у світі радянських тюрем… Хоча він здавна був місцем ув’язнення. Одним із найзнаменитіших його в’язнів — останній кошовий Січі Запорозької Петро Калнишевський, який там і помер у 1803 році. Найдавніша історія Соловків починається 1429 року, коли на найбільшому з островів поселилися іноки Валаамського монастиря Герман, Савватій, Зосим — про них згадує Тарас Шевченко в одній зі своїх повістей.
А нова історія Соловецького монастиря починається після 1920 року. Ченців радянська влада розігнала, монастирські скарби вивезла до Москви, де вирішили, що святий острів — це найкраще місце для “ворогів” народу. Могутній механізм терору загвинчував гайки і з 1937 року Соловки вже не табір, а тюрма.
Сьогодні у музеї Соловків експонуються списки розстріляних.Кожне третє прізвище — українське: Мирослав Ірчан, Григорій Епік, Валер’ян Підмогильний, Лесь Курбас, сотні інших — краща частина української нації…
На фотографіях у музеї — перші “зеки” ще з просвітленими обличчями: вони ще не знали, що їх чекає. Тут не було меж жорстокості і знущань. Першою карою було “ставити на комарика”: гола людина стояла на камені в морі і комарі обліплювали її до непритомності…
Десятиліттями замовчувалася ця страшна сторінка історії СРСР. І ли-ше в 1997 році Санкт-Петербурзький та Карельський меморіали знайшли “обычное место расстрелов” в’язнів Соловецького табору. А з 1998 року кожного 5 серпня проводяться тут Дні пам’яті жертв “Великого Терору”, який розпочався після вбивства Кірова. Великий страшний терор здійснювався згідно з постановою політбюро ЦК ВКП(б) СРСР 1934 року про боротьбу з ворогами народу. Тоді ж на виконання цієї постанови напівграмотний капітан Матвеєв у мальовничому урочищі Сандормох власноруч розстріляв 1111 осіб. “Працював”, не покладаючи рук, упродовж п’яти днів — 27 жовтня та 1-4 листопада на ознаменування 20-ї річниці жовтневої революції.
Щороку сюди приїздять нащадки загиблих — представники різних національностей, але найбільше — українців. Декілька років тому серед тих, хто вклонився світлій пам’яті наших співвітчизників, які знайшли кінець свого земного життя в холодній далекій Карелії, була наша землячка Надія Наумова, матеріали розповіді якої лягли в основу цієї статті. А від Івана Драча хмельницькі просвітяни одержали в подарунок надзвичайний відеофільм “Місце злочину — Сандормох”, який переглядають у Народному Домі учасники програм “Просвіти”.
Зоя Діденко, голова правління хмельницької “Просвіти”