У квітні виповнилося 15 років, як до мистецького простору Хмельниччини увійшов муніципальний академічний камерний хор. Біля витоків новоутвореного колективу стояли відомі митці: народний артист України професор Віталій Газінський та заслужений артист України Олександр Полянський. Згодом посаду головного хормейстера посів випускник Львівської консерваторії ім. М.Лисенка Ігор Цмур, за плечима якого тоді була вокальна та хормейстерська робота у Львові та Ужгороді, а з 2003 року він є директором — художнім керівником цього хору. Під орудою цього талановитого музиканта, нині заслуженого діяча мистецтв України за минулі роки колектив пройшов нелегкий шлях вдосконалення майстерності, накопичивши репертуар з-понад 400 творів (малих і великих форм) різних жанрів, напрямків, стилів — від духовної, народної музики до зразків високої класики і “золотого фонду” рок-музики, давши майже тисячу концертних виступів в Україні й вісьмох країнах світу, ставши володарем відзнак і нагород численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів.
У квітні виповнилося 15 років, як до мистецького простору Хмельниччини увійшов муніципальний академічний камерний хор. Біля витоків новоутвореного колективу стояли відомі митці: народний артист України професор Віталій Газінський та заслужений артист України Олександр Полянський. Згодом посаду головного хормейстера посів випускник Львівської консерваторії ім. М.Лисенка Ігор Цмур, за плечима якого тоді була вокальна та хормейстерська робота у Львові та Ужгороді, а з 2003 року він є директором — художнім керівником цього хору. Під орудою цього талановитого музиканта, нині заслуженого діяча мистецтв України за минулі роки колектив пройшов нелегкий шлях вдосконалення майстерності, накопичивши репертуар з-понад 400 творів (малих і великих форм) різних жанрів, напрямків, стилів — від духовної, народної музики до зразків високої класики і “золотого фонду” рок-музики, давши майже тисячу концертних виступів в Україні й вісьмох країнах світу, ставши володарем відзнак і нагород численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів і фестивалів.
Традиційно колективу притаманна академічна вокальна манера з помірним використанням сонористичних прийомів, як-от гамір, шепотання, стукіт тощо. Прикметно, що останнім часом Ігор Цмур віддає перевагу тематичним програмам.
От і назва найновішої з них “Нове життя старих пісень” (режисер Іванна Мазурук), якою, власне, минулої п’ятниці й відзначалося п’ятнадцятиліття муніципального хору, викликала чималий інтерес. Тому зрозуміло, що чи не найбільша концертна зала міста, яка славиться своєю акустикою, — актова зала Хмельницького університету управління та права була заповнена вщент шанувальниками хору.
Слід зауважити, що програму концерту було подано з деяким підтекстом, бо серед хорових версій відомих хітів завдяки, сказати б, зоряному аранжуванню (Л.Андраде, Л.Мегеро) і супервдалим обробкам (О.Лисоконь, Д.Фаулер, Р.Янсон, С.Ярецький, К.Шоу), превалювали досить непрості композиції, що потребують вдумливого слухання і розуміння. Та навіть не знаючи до подробиць ані всіх тонкощів виконуваних творів, ані мови (жоден не прозвучав українською, окрім фінального “Многая літа”, що і було чи не найбільшою родзинкою концерту), не можна було не пройнятися мистецтвом виконавців, які вкотре довели нам, що на землі багато такої музики, у якій можна купатися. Усі напівтони, дисонанси, “екзотичності” були видані хором дуже рельєфно. Це стосується, насамперед, обох танго А.П’яцоли (вокалізи), “Солодкої музики” Е.Елгара (слова А.Теннісона), “Злива” Е.Вітекара на слова О.Паса та багатьох інших.
Часто по закінченню номера на хвилину-дві у залі поставала вдячна тиша, ніби слухачі затамовували подих, а думка мимоволі слідкувала, линула й випаровувалася разом зі звуком. Так було і після “Золотого сяйва” Е.Вітекара (слова Ч.Сільвестрі), єдиного твору, продиригованого головним хормейстером Сергієм Бородавком, який повною мірою виявив щиру академічність співу, акуратне нюансування, врівноважену динаміку і незвичайну свіжість звучання.
Не оминемо увагою й оригінальний поділ-розташування хористів на сцені по партіях (звісно, внутрішньо виправданий).
Неймовірний успіх мала Оксана Цмур (скрипка), виконавши у супроводі хору (вокаліз) “Пісню із Саду Таємниць” (музика Р.Левланда): чарівливо сентиментальна мелодія, романтично-модерний сплав викликали в пам’яті дещо подібне враження десятилітньої давнини, коли у тому ж виконанні звучав чудовий твір Михайла Люшні. В більшості номерів (особливо виразно в “Італійському салаті” Ф.Жене) вокальні образи доповнювались і збагачувались у зовнішніх пластичних формах: позами, експресивними жестами, виразом обличчя. Артистам вдалося витримувати баланс, не припускаючись марнування.
Запам’ятались усі солісти, зокрема Андрій Кримінський, Олександр Банашко, Юлія Кащук, Олена Лапко, Віталій Коваль.
Виступ хору, який публіка слухала із захопленням, час від часу переривався неминучими для подібних подій привітаннями гостей, колег та найщиріших друзів колективу.
Прозвучало і слово у відповідь Ігоря Цмура, якого, до речі, я напередодні концерту запитав: “Чим на нинішній день ви пишаєтеся понад усе?” Відповідь була лаконічною: “Що я є керівником такого чудового колективу”. Як мовиться, коментарі зайві.
Сергій БАДЄЄВ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО