Чи можете ви, шановні читачі, уявити, щоб, скажімо, англійський чи французький парламент нині на повному серйозі розглядав питання про фінансову допомогу англомовних чи франкомовних громадян у країнах, що колись належали до їх імперій? Скажете, що я жартую, бо подіб-не просто не можливе, хоч, як відомо, мови цих колишніх імперських метрополій непогано розвиваються у згаданих постколоніальних державах поруч з їх власними, без будь-яких втручань зовні з країн їх походження. Як не парадоксально, а дослідники за цими процесами на постколоніальній карті світу дійшли висновку, що чим далі у часі ці народи від свого колоніального минулого, тим лояльнішим і доброзичливішим стає їх ставлення до своїх вчорашніх колонізаторів, хоча навіть цей фактор не надто впливає на присутність їх мови, культури у цих країнах.
А уявіть собі, що ті ж Англія чи Франція своїми парламентами, як-от російська Держдума, приймають законопроект про захист культурно-національних прав росіян і, що основне, російськомовного люду за своїм кордоном? Там подібний маразм, що порушує найелементарніші норми міжнародного права, недопустимий, а от у Росії це норма “добросусідських” відносин, насамперед, з Україною та іншими пострадянськими країнами. Хоча, здається, віднедавна прибалтійський напрямок цієї політики вже в загоні, а на перший план виступає Україна, звичайно ж, не без умислу використати цю карту на наступних президентських виборах у Росії. Тож не дивно, що саме у її Держдумі нещодавно, таки на повному серйозі, відбувся “круглий стіл” на тему: “Про російський і російськомовний рух України”, у якому як з “нашого”, так і з “їхнього” боків взяли участь відомі українофоби. Не буду перечисляти їх прізвища і назви організацій, на кшталт “Російська громада Криму”, чи усіляких там затуліних, корнілових, яких ми частенько бачимо і по нашому “ящику”.
Цікаво, що ходаки з України до першопрестольної, як відомий кіногерой з “Весілля у Малинівці”, майже історично просили у Кремлі: “Батьку, грошей!”. Бо повідали вони своїм російським соратникам “таємницю Кібальчиша”, що, мовляв, ні бізнес, ні ЗМІ в Україні не квапляться їх підтримувати матеріально. І де ви, шановні, поділи понад 1,2 мільйона доларів, які офіційно вам тільки торік надали російські дипломатичні установи в Україні, про що повідомив на цьому “круглому столі” представник МЗС Росії?
Зрозуміло, що це лише вершина фінансового айсберга, який нині йде на підтримку у нас російської імперської інтриги, якщо не рахувати, які проросійські потуги нині тут задіяні вже нашими українофобами усяких відтінків через вітчизняне телебачення (до речі, тон тут задають телеканали компанії “Інтер”, яка, як відомо, не чужа голові українського (!) СБУ), книгодрукування, шоу-бізнес, а віднедавна через Міносвіти та інші відверто антиукраїнські “багатоходовки”. І все ж, зізнаюся, мене приємно здивував цей “плач” наших борців за єдиний російський світ у Держдумі Росії. Видно, у цьому випадку Москва сльозам не вірить і придумає для цієї братії якісь інші директиви й моральні та матеріальні стимули…
Ми ж таки справді недалеко втекли від свого імперського минулого, воно ще нагадує нам про себе на кожному кроці й, не сумнівайтеся, здатне до будь-яких проявів — від найдраматичніших до найхимерніших…