У неї було гучне ім’я — Клавдія. В античному Римі таке ім’я носили імператори і патриції. А в Росії на початку ХХ століття ним називали дівчат з фабричних селищ. Саме це ім’я дали дівчинці, яка народилася 24 березня 1906 року в сім’ї бухгалтера управління Південної залізниці Івана Шульженка, яка мешкала на знаменитій харківській Москалівці.
У неї було гучне ім’я — Клавдія. В античному Римі таке ім’я носили імператори і патриції. А в Росії на початку ХХ століття ним називали дівчат з фабричних селищ. Саме це ім’я дали дівчинці, яка народилася 24 березня 1906 року в сім’ї бухгалтера управління Південної залізниці Івана Шульженка, яка мешкала на знаменитій харківській Москалівці.
Ще дитиною Клавдія Шульженко влаштовувала імпровізовані вистави-концерти, на які збиралися численні глядачі з сусідніх кварталів. Вони любили слухати спів дівчинки і дивувалися виконанням нею ролей казкових героїв. Згодом їй довелося вирішувати непросту дилему: ким бути? Актрисою театру чи співачкою? Допомогли здійснити життєвий вибір відомий у Харкові театральний режисер Синельников, ученицею якого була знаменита Віра Комісаржевська, і молодий піаніст-концертмейстер Ісаак Дунаєвський (на прізвисько Дуня) — майбутня світова знаменитість. Дуже швидко співачка стала улюбленицею харків’ян. У ті ж 1920-ті роки починали свій творчий шлях її земляки — видатний оперний тенор Іван Козловський і композитор Юлій Мейтус.
Завойовувати всесоюзну славу на естраді Клавдія Шульженко розпочала в Ленінграді, у рідному Харкові їй уже було затісно. В 1929 році її запросили на роботу в мюзік-хол, де вона почала співати ліричні та жанрові пісні: “Дружба”, “Портрет”, “Челита”, “Записка”, “Простая девчонка”. Всі вони одразу набули великої популярності. Поети і композитори пишуть для неї нові пісні, її репертуар постійно збагачується, а гастрольні виступи збирають тисячі прихильників.
Нині мало хто знає, що у першому радянському музичному фільмі “Веселые ребята” його ініціатор Леонід Утьосов хотів у головній ролі Анюти бачити саме Клавдію Шульженко. Але режисер картини Григорій Олександров цю пропозицію не прийняв, він зробив ставку на свою майбутню дружину Любов Орлову. Цього Утьосов йому не пробачив до кінця свого життя… Втім у кіно Шульженко все ж знялася, її чоловік Володимир Кораллі, який керував мюзік-холом, таки вивів її на екран. Але співачка своїми кіноролями залишалася незадоволеною й естраді надалі вже не зраджувала.
Вона ніколи не співала пафосних пісень, відмовлялася від оспівування партії та “будівництв соціалізму”, через що можновладці у культурі вважали її занадто примхливою й не любили. Проте, незважаючи на численні кляузи і доноси, особливо у період розправ 1930-х років з “буржуазним” мистецтвом мюзік-холу, подружжя Шульженко і Кораллі щасливо уникнули те страшне лихоліття. Навпаки, Клавдія Іванівна міцно зайняла вершину зіркової королеви радянської естради. Її особливість була у драматичному перевтілюванні при виконанні пісень, неповторних жестах, унікальному тембрі голосу, блиску індивідуальності. Вся країна співала разом з нею “Андрюшу”, “Дядю Ваню”, “Кирпичики”, “Гренаду”. І у кожному концерті обов’язковим хітом у Клавдії Шульженко було її улюблене “Розпрягайте хлопці коней!”.
Важкі дороги війни стали для Шульженко дорогами тріумфу. Пройшла вона цей шлях самовіддано — у блокадному Ленінграді, у бойових частинах на фронті та холодних і голодних цехах ленінградських заводів. Автобус фронтового джаз-ансамблю став для неї та колег-музикантів рідним домом. Зараз уже просто неможливо підрахувати у скількох бойових частинах побував цей автобус, відомо лише, що тільки за перший рік війни Клавдія Шульженко дала 500 концертів (!).
“Сама не розумію, як ми змогли витримати ті страшні злидні. Нас підтримувала віра у те, що кільце блокади обов’язково буде прорване. І, звичайно, надавали сили робота, віра у перемогу, котру ми відчували у своїх глядачів”, — згадувала співачка. В 1942 році Клавдія Шульженко була нагороджена медаллю “За оборону Ленінграда”, після війни до неї додалися й ордени, але найдорожчою і найвищою нагородою вона вважала блокадний бутерброд, який зібрали для неї робітники одного з заводів, відрізаючи скибочки зі шматочків свого пайкового хліба.
Коли у студії записували її знаменитий “Синий платочек”, довелося робити декілька спроб. Від сліз жінки-оператора щоразу розплавлявся восковий диск, на який тоді робився запис. Цікаво, що нові слова цієї пісні написав військовий журналіст лейтенант М.Максимов, який почув слова співачки, що для цієї мелодії потрібен інший текст, який відображав би велику битву з фашизмом. Ця платівка була в кожній роті, її дбайливо зберігали разом з портативним патефоном як особисту зброю.
Після війни популярність Клавдії Шульженко злетіла до небес. Досить сказати, що число її платівок сягало небаченої цифри у 170 мільйонів (!) штук. Її любили всі: від двірника до академіка, від солдата до маршала. В СРСР не було регіону, де б вона не виступала з гастролями. До речі, наприкінці 1970-х Клавдія Шульженко завітала і до Хмельницького. Її концерт досі згадують старожили міста як надзвичайну подію.
Але велика співачка була… невиїзною. Влада змушена була рахуватися з її всенародною любов’ю, але пробачити їй внутрішню свободу і незалежність від чиновників не могла. Клавдія Іванівна завжди казала чоловікові у нерідкі для них неприємні чи навіть загрозливі моменти: “Чого це ми маємо їх боятися? Хто вони такі і хто ми?”. Вона відмовилася співати у новорічну ніч в компанії Василя Сталіна, а згодом відмовила у цьому і його батькові, вождю всіх народів. Катерині Фурцевій, всесильному міністру культури, вона зухвало відповіла на її образливі докори щодо “норовистості”: “Ви, Катерино Олексіївно, колишня ткачиха, сьогодні міністр. Ким ви будете завтра — невідомо. А я — співачка, яку любить народ. І завжди буде любити”.
Натомість норовистою Клавдія Іванівна була лише з чиновниками, для багатьох молодих артистів вона була добрим наставником, щедрим порадником. І вони відповідали їй турботою та любов’ю. Залишившись на схилі літ одинокою, зі скромною пенсією у невеличкій квартирі, народна артистка СРСР допомоги ні в кого не просила. Але і Йосип Кобзон, і Алла Пугачова увагою її не полишили, підтримували морально та матеріально.
У квітні 1976 року в колонному залі Будинку Союзів відбувся її ювілейний концерт, який став останнім її тріумфом. З синьою хустинкою в руці вона співала як ніколи у житті. Зал влаштував їй багатохвилинну овацію, не відпускаючи зі сцени. Своїм неповторним співом вона перемогла всіх і все: критиканів, заздрісників, свій вік…
До останнього дня 17 червня 1984 року Клавдія Іванівна готувала пісні нового репертуару, але проспівати їх уже не змогла. Проте чарівний голос її звучить і нині.
Минулої неділі у міському Будинку культури він пролунав знову. Російський культурний центр організував вечір пам’яті на честь 105-річчя співачки з розповіддю про її життєвий і творчий шлях. Слухаючи пісні Клавдії Шульженко, літні люди зі щемом згадували свою молодість, а молодь дізналася, що таке справжнє мистецтво і що насправді стоїть за поняттям “зірка естради”.
Володимир Разуваєв