Хоча картинки у глянцевих журналах наввипередки показують нам, як має виглядати сьогодні прибрана ялинка, аби ми, так би мовити, були в тренді – хмельничанка Ірина Сова надзвичайно пишається своєю, іграшки до якої ось уже 12 років робить сама. З того часу, як у них народилася перша донечка, і треба було подбати не просто про ялинку в хаті, а про безпечну ялинку! Втім розвішувати скляні іграшки вони не могли собі дозволити ще й з іншої причини. Через кота, який з розгону, розбігаючись від самих дверей, на неї вистрибував і потім тільки зухвало виглядав з-поміж гілок.
— Почала я їх робити тому, що не хотілося вішати пластикові. Пластик я взагалі не сприймаю. Особисто мені він око не тішить і не гріє душу. Переважно, це дешевий неякісний продукт, який збагачує тільки китайську економіку, а для нас це лише зайве сміття. Звичайно, якби це були гарні скляні іграшки, скло я поважаю, але з міркувань безпеки воно нам не підходило. Побачила в мережі іграшки з фетру. Вони одразу припали мені до душі: затишні, милі, домашні. Тоді, ще 12-13 років тому, фетр важко було знайти, він був дорогий. Так що перший свій фетр я навіть замовляла закордоном. Шукала в інтернеті цікаві зразки. Дещо придумувала сама. Часом брала навіть дитячі рамкові пазли, куди засовувались котики, брала ідеї й звідти. Зшити фігурки старалась вишити бісером. Все-таки, це новорічні прикраси, тому хотілося, щоб вони були святкові, виблискували.
— Я, чесно кажучи, спочатку думала, що ти їх просто вирізала. А ти ще навіть їх між собою зшивала?
— Переважно, так. Зшивала дві половинки, тому що пласка іграшка виглядає не дуже цікаво. Був у мене такий комплект: чайники, кружечки, ангелики, сердечка — то вони були пласкі.
— Ти зшивала їх на машинці?
— Ні. На машинці мені не сподобалось. Виглядає акуратно, але я віддаю перевагу звичайному обметувальному шву. В деякі шви я ще вставляла бісеринку. Якщо брати якісний бісер, то він ще й гарно виблискує. Зшивається одразу на лице. Не потрібно вивертати, і тоді немає заломів. Бо ж фетр — це доволі цупка тканина. Свою колекцію щороку стараюся поповнювати хоча б однією-двома іграшками. Спочатку хотілося побільше іграшок повісити на ялинку. Багато іграшок продала на доброчинних фестивалях, якраз в грудні маємо день добрих справ. Часто у фейсбуці чи вайбері оголошується якийсь аукціон. Учасники безкоштовно надають свої лоти. Ти виставляєш стартову ціну, і в певний день починаються торги за кожен лот. Отримані кошти йдуть на певну мету: чи на лікування, чи на потреби військового шпиталю. Чому б не долучитися до доброї справи, якщо я можу це зробити? Тим більше, в час Різдва.
— А на твоїй ялинці лише фетрова колекція?
— Я комбіную. У мене є ще дерев’яні іграшки, які я робила із заготовок. Це також нескладна робота. Дерев’яна заготовка спочатку ґрунтую білою фарбою чи спеціальною ґрунтівкою. Потім наноситься основний колір, і вже по ньому візерунок. У мене, наприклад, слабкість до “горошку”. Маю також в’язані гачком сніжинки. А ще прозорі музичні інструменти. Незважаючи на те, що то пластик, виглядає, як скло. Так що за настроєм вони вписалися у мою ялинку. Може висіти і дитяча паперова іграшка, трошки кривенька, але наша! Крім того, з часом мені почали дарувати рукодільні іграшки, так що у нас зараз повна еклектика! Але вона нам дорога, бо з кожною іграшкою по’вязані сімейні спогади: як ти робила чи з якої нагоди тобі їх подарували…
— Знаю, що ти чи робиш також ще й усілякі листівки?
— Так. Теж нескладні. Вони йшли у мене, як додаток до подарунка. Або коли надсилала листівку знайомим закордон. Звичайно, якщо серйозно до цього підходити, то це недешево коштує. Є дизайнерські картони, усілякі інструменти для вирізання. Але ж можна брати й те, що під руками. Той самий фетр. На листівках він виглядає дуже ефектно. Можна використати і усілякі пакувальні матеріали, рослини, звичайні ґудзики. Часом навіть з якогось одягу дуже хотілося відрізати ґудзички, якусь стрічечку, чи взагалі готову аплікацію з дитячого одягу взяти й перенести на свою листівку. Не смійся, цей процес так захоплює, що готовий навіть йти на такі жертви.
— Ну і жертвувати часом також?
— Багато хто думає, що це складно. Насправді, це не так. Просто треба спланувати. Раніше, коли діти були маленькі, і я від них бісер ховала, вишивати могла лише тоді, як всі полягають спати. Але дивна річ: насправді це дуже знімає стрес. Тобто, незважаючи на те, що ти ніби і витрачаєш час, часом працюєш вночі, але саме по собі це заняття дуже терапевтичне. Я б радила усім цим займатися. Особливо, коли є діти. Бо це спогади. Це спільне проведення часу. Діти виростуть. Ці іграшки залишатьсячи навіть не залишаться. Але це час, який ми проводили разом. Тому, коли вже вони зможуть робити це з тобою чи просто допомагати — чудова альтернатива копирсанню в гаджетах. Це можна робити і під якийсь добрий сімейний фільм. Тоді маємо дві справи разом. Для дітей це дуже корисно, бо йде розвиток дрібної моторики. Взагалі — творчість! Мені чомусь здається, що кожен відчуває потяг до рукоділля. В мене воно вилилось у потребу зробити щось своїми руками. Не вмію шити на машинці, не дуже вмію в’язати. Хоча, дивна річ — життя. В школі на трудовому чомусь це була каторга. У початковій школі за мене взагалі вишивав мій сусід, ми вчилися в одному класі. Не те що було нецікаво. Просто на той момент мені хотілося ігор, руху, чогось такого. А тебе примушують нидіти над вишиванням. І от тепер, нарешті, коли захотілося спокою, коли вже підросли діти, от тоді воно і прийшло.
— Мабуть, це так приємно потім дивитися на власний витвір…
— Так! Навіть, якщо ти бачиш якісь огріхи, але радієш, що тримаєш в руках готову річ: у тебе є результат. Хоча і сам по собі процес дуже приємний. Для мене це, як медитація. Усім раджу. Тим більше, така нагода залучитися до різдвяно-новорічної атмосфери…Бо, якщо розібратися, вона якраз і полягає в самому приготуванні. Коли щось на кухні печеш, чаклуєш над черговою іграшкою, прикидаєш, з чого можна буде зробити листівку. Уявляєш, як будеш дарувати її своїм рідним разом із подарунком. Тоді, справді, в квартиру наче входить благодать…
Розмовляла
Наталя Захарчук