Застерігає всіх недолугих українців наш духовний пророк Тарас Шевченко
У кожній державі світу є свої довічні національні символи: у нас — Дніпро, в Англії — Темза, у Франції — Сена, в Єгипті — Ніл, в Індії — Ганг… Бо вода — це життя, найдорожчий скарб людства. Особливо цінний у наш час — час екологічних катастроф. Тож і могутнє Шевченкове слово (слово України!), як води життєдайних артерій, потужно ллється на різних мовах світу. А народи майже всіх країн прикрасили свої столиці пам’ятниками Шевченку, їх у світі більше тисячі.
Застерігає всіх недолугих українців наш духовний пророк Тарас Шевченко
У кожній державі світу є свої довічні національні символи: у нас — Дніпро, в Англії — Темза, у Франції — Сена, в Єгипті — Ніл, в Індії — Ганг… Бо вода — це життя, найдорожчий скарб людства. Особливо цінний у наш час — час екологічних катастроф. Тож і могутнє Шевченкове слово (слово України!), як води життєдайних артерій, потужно ллється на різних мовах світу. А народи майже всіх країн прикрасили свої столиці пам’ятниками Шевченку, їх у світі більше тисячі.
У серці кожного патріота України має струміти Дніпро! Кожен з нас повинен перед своєю совістю дати відповідь на Шевченкове “…на що нас мати привела?..” А для цього ще й ще раз перечитати “Кобзар” — Євангеліє від Тараса — духовний дороговказ українцям. І не тільки, бо він є універсальним путівником для всіх знедолених народів світу у національно-визвольних змаганнях.
Цікаве прочитання “Псалмів Давидових” у перекладі Тараса Григоровича відкриває нам хмельницька письменниця Раїса Молчанова у своїй книзі “Шевченко і світ”. Вчить нас у шевченковій поезії “прочитувати” підтекст…
Образ Богородиці вона асоціює з Україною. Мати Божа змогла захистити свого сина від царя Ірода, але не врятувала від розп’яття. Так само Україна змогла явити світові Тараса, але не змогла врятувати його від царського гніву. Раїса Семенівна ототожнює образ беззахисної Богородиці з Україною, яка також пожертвувала своїм сином Тарасом задля вічної любові до нього й духовного очищення нації від рабства.
І ми промовлятимемо вустами Тараса з 12-го псалму, зверненими до Бога:
Доки буде ворог лютий
На мене дивитись
І сміятись?.. Спаси мене,
Спаси мою душу,
Да не скаже хитрий ворог:
“Я його подужав”.
Особливо актуальними постають слова Шевченка у нашому віртуально-невизначеному сьогоденні, коли, як пише Ліна Костенко у “Записках українського самашедшого”, “…нашого цвіту по всіх борделях світу. Наші Синбади плавають під чужими прапорами…” А далі поетеса запитує: “Для чого їй (Україні — авт.), цікаво, була потрібна незалежність? Щоб потрапити у нову залежність, вже не лише від чужих падлюк, а й від своїх власних негідників?!. Щоб дивитись безпорадно, як її продають, розкрадають, компрометують в очах світу?”…
Напередодні 200-літнього ювілею Тараса Шевченка і 20-річчя нашої Незалежності зринають з пам’яті слова Пророка:
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають…
Коли спостерігаєш за тим, що діється нині у нашій (уже напівчужій!) Україні, коли “вороги нові // Розкрадають, як овець нас // і жеруть!.. (43-й псалм за Шевченком), коли понад шість мільйонів кращих синів і дочок подалися в зарубіжжя “шукати доброго добра”, то хочеться Шевченковим словом звернутися до Бога, який “…покинув нас на сміх людям, в наругу сусідам”:
Поможи нам, ізбави нас
Вражої наруги…
…Встань же, Боже, поможи нам
Встать на ката знову”.
(Псалм 43)
Бо нам скоро доведеться, як колись нашим славним дідам та прадідам великим, “…не за Україну, а за її ката, довелось пролить кров добру, не чорну. Довелось запить з московської чаші московську отруту!” (“Кавказ”).
Тож не забувайте, хто в серці має Україну, Шевченків заповіт:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Микола Кульбовський