духовність

Страсна Седмиця і Великдень на карантині

Ось і діждали ми найголовніших духовних днів року: 25квітня Вербна неділя розпочинає Седмицю — тиждень найсуворішого посту. Це час, коли потрібно навести порядок в будинку і розпочати приготування для великоднього столу. Церква радить провести ці дні у духовних роздумах і молитвах, без сварок, образ і поганих вчинків, частіше відвідувати богослужіння у храмах. Але пандемія внесла свої правила в церковні приписи. Другий рік хмельничани, як і весь християнський світ, зустрічають Великодні свята у карантинних засторогах. Католики вже відзначили Пасху переважно в онлайні, як і до цього їх закликали духовні наставники. І навіть Папа Римський Франциск останні кілька днів проводив службу на порожній площі Святого Петра у Ватикані, і пасхальна ніч не стала винятком.
Українці також вже усвідомили, що Великдень на карантині — це необхідність, з якою потрібно жити хоча б для того, щоб вижити і, як кажуть, наступного Великодня дочекатись. Оскільки Хмельницький продовжує залишатись у загрозливій “червоній” зоні, само собою зрозуміло, що цьогорічне свято також буде “закарантинене”, навіть якщо динаміка ковіду за ці дні й послабшає.
Чи змінив нас період від першого карантинного Великодня — до нинішнього, який відзначатимемо 2 травня? Що радять самі священники вірянам напередодні великих православних свят — Вербної неділі, Пасхи та Проводів або Радониці, які традиційно є велелюдними? Про це у розмові з благочинним Хмельницької єпархії ПЦУ, митрофорним протоієреєм Ярославом РІБИМ.

— Отче Ярославе, як віряни святкуватимуть? Адже храм Іова Почаївського ПЦУ на Озерній, де Ви служите, у Великодню ніч зазвичай навіть не вміщає всіх бажаючих?
— Як і минулого року, у храмі будуть перебувати лише священник, прислужники і церковні півчі. Усі віряни, які таки вирішать прийти до храму, будуть перебувати надворі, згідно з санітарними рекомендаціями. Територія у нас велика, скупчення людей завдяки цьому вдасться уникнути. Та велелюддя ми й не очікуємо. Навіть більше, я прошу наших парафіян старшого віку утриматись від відвідання Богослужіння, скористатись трансляцією онлайн, яку ми будемо вести з нашого храму, всенощна служба також лунатиме з усіх головних храмів ПЦУ.Чи змінив наших парафіян карантинний рік? Так, людей у храмі, звісно, дуже поменшало. І, крім миру в Україні, тепер ревно моляться й за здоров’я. Та й масковий режим, дистанція в у храмі вже звична річ.

— Але онлайн-служба влаштовує не всіх, особливо тих вірян, які чекали Великодня увесь цей важкий рік і для них важливо зустріти свято за традиційним обрядом.
— Так, Великдень неповторний своїм особливим, колективним духом, коли сотні людей творять спільну молитву у спільному свічковому колі, святять паски та крашанки і проймаються спільною радістю. Але ми законослухняні, а значить, свідомі: усі, хто перебуватиме на території навколо храму, повинні суворо дотримуватись карантинних вимог: масковий режим, дистанція у 1,5 метра. До речі, за дотриманням правил стежитимуть, як і минулого року, працівники поліції.

— Щодо освячення пасхальних дарів. Минулого року, аби всі бажаючи мали можливість споживати освячені паски, їх освячували скрізь: на хлібозаводах, у хлібних відділах магазинів…
— Чесно кажучи, я не прихильник того, аби паски освячувати, як кажуть, ледь не біля печі. Як на мене, це краще робити вдома, з молитвою, з освяченою водою. Скажу й інше: якщо хтось не дотримувався великоднього посту, тобто, не молився у ці дні, споживав скоромну їжу, то яка різниця, що в суботу він їв звичайну ковбасу, а в неділю освячену? Адже обряд — це не просто красивий зовнішній ритуал, це особливий емоційний стан, який вимагає духовної підготовки, праці душі.

— Якщо продовжувати мову про великодній кошик, то, за оцінками економістів, порівняно з минулим роком, ціна стандартного великоднього кошика зросла на 15,5%: в 2020-му він коштував, в середньому, 841 гривню, в 2021-му стане вже в 971 гривню. Єдино подешевшала паска — на 7,1% — з 140 до 130 гривень. Зате решта продуктів: від яєць — до м’яса, різко додали в ціні. Чи варто стільки витрачатись на святкову їжу?
— Звісно, ні. На жаль, відчуття свята люди пов’язують переважно із щедрим застіллям. У давні часи Великодня очікували періодом великого посту, берегли запаси їжі до свята. Сучасні українці живуть в сучасному світі: у великодню неділю всі місця відпочинку на Озерній перетворюються у пікніки-маївки, які нічого спільного не мають з Великоднім розговінням. Важливо, все-таки, знати міру. Особливо нині, коли масові гуляння, навіть на природі, — це порушення карантинних правил.

— Отче Ярославе, Ви вже не перший рік закликаєте вірян у провідні дні не прикрашати могили на цвинтарях штучними квітами та пластиковими вінками. Чому на людей не діють ні застороги екологів, ні прохання священників, і щороку наші цвинтарі вкриваються центнерами отруйних атрибутів?
— Я переконаний, що екологічне просвітництво щодо цвинтарного пластику має відбуватись не тільки в церкві, а й у школі: бережливо ставитись до довкілля не менш важливо, ніж добре знати математику чи англійську. Чому штучні квіти такі “живучі” на цвинтарях, хоча уже й діти знають, наскільки вони токсичні? На жаль, у сучасному ритмі життя живі не мають часу, щоб згадати померлих, за винятком спеціально відведених днів. Це спонукає один раз в році “відмітитися” і залишити дарунок, який збережеться до наступного разу. Така от “вічна” пам’ять.
Дійсно — майже вічна. Пластикові вінки можуть “стояти” не рік, а століття. Їх не приймають на повторну переробку, бо на них відсутнє маркування, і не зрозуміло, з якого виду пластику вони зроблені. Окрім того, у їхньому складі наявні метал і тканина, які проблематично розсортувати. Так званий кругообіг вінків і квітів може тривати довго. Нерідко ці атрибути викрадають з могил і перепродують. То ж, купуючи таку прикрасу, ви не можете напевне знати, чи не лежала вже вона на чиємусь гробу. Жодної містики, просто бізнес.
Але врешті-решт навіть пластик зношується і втрачає привабливий вигляд. Якщо старі вінки не вивозять на полігони, де вони розкладатимуться щонайменше 200 років, то їх утилізують звичайним спалюванням на багаттях, від яких підіймається густий їдючий дим. І тут кожен відчуває, що повітря наповнюється токсичними сполуками. Тому до екологів давно долучилась церква. З року в рік ми намагаємося вмовити вірян не приносити на кладовища штучні квіти і вінки. На воротах цвинтарів же й банери з’являються: “Принеси з собою живу молитву і живі квіти”. На жаль, це згубне для природи і для здоров’я явище поки що живуче.

— З часу повернення Томосу і створення Православної Церкви України минуло два роки. І на початку цього процесу ПЦУ активно поповнювалась парафіями УПЦ МП. На Вашу думку, чому нині цей процес загальмований?
— Наскільки мені відомо, на Хмельниччині до Православної Церкви України перейшли 53 парафії Московського патріархату. Але в середовищі Московського патріархату набагато більше священників і громад мають бажання перейти під юрисдикцію ПЦУ. В частині парафій тривають суди. А судова тяганина, як відомо, тривала в часі. І тут потрібно мати величезне терпіння і грамотних юристів, щоб завершувати справи, які розтягуються на роки. Є й інша причина: на моє переконання, нинішня центральна влада не виявляє зацікавленості у сприянні зміцненню помісної церкви, і це відчувають громади і священники. Є й інші моменти: громада хоче до ПЦУ, а священник проти, чи навпаки. Потрібен час. Вибір має бути усвідомлений і об’єднувати церковну громаду, а не пересварювати людей. 400 років московського панування не так легко позбутися. Але ми живемо в особливий час: нашого духовного визволення з-під московського ярма. І війна Росії проти України довела, показала українцям, як потрібно берегти і любити своє, і головне — захищати. Нині знову Росія посилює загрозу. Суспільство сковує страх повномасштабного вторгнення. І завдання української церкви — об’єднувати вірян і молитвою, і патріотизмом, долати у собі найнебезпечніший вірус — страху. Тому що він здатний вбити зсередини. Але страх — це всього лиш інструмент, яким агресор хоче підкорити нас духовно. Тому Православна Церква України була і залишається з українським народом, аби разом, у молитві нагадати усім нам: “Бог і Україна понад усе”.
Розмовляла
Тетяна СЛОБОДЯНЮК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *