Закон про народовладдя через всеукраїнський референдум, натхненником якого став наш землячок — нардеп Руслан Стефанчук, нарешті з’явився. Нарешті вгодили президенту, адже це була одна з його передвиборчих обіцянок, яка декларувалася ним ще у 2019 році, хоча на її підготовку у команди Зеленського пішло більше року. Але якщо ретельно проаналізувати цей закон, то насправді це досить потужний інструмент для узурпації влади. Це той механізм, за допомогою якого президент руками народу прагне змінювати дуже серйозні і навіть стратегічні речі для легалізації своїх політичних інтересів. А потім заявлятиме, мовляв, це ж не я вирішив — це народ! Простими словами, закон про народовладдя — це можливість ухвалювати будь-що в обхід парламенту за допомогою маніпуляцій і при цьому прикриваючись волею народу.
Ні, якщо б мова йшла, до прикладу, про сімейні цінності, чи про інші геополітичні питання — це одне. Але ж на референдум можна виносити питання про внесення змін до окремих розділів Конституції, про зміни території України, скасування законів чи їхніх окремих норм. А тут, як кажуть, і собака заритий. Адже якщо парламент не проголосує за той чи інший закон, який конче потрібен Зеленському і Ко, то можна організувати збір підписів і гайда на референдум! І то нічого, що переважна більшість людей того закону й в очі не бачили, головне — через олігархічні ЗМІ переконати в необхідності цього закону. А наші політики це вміють робити. Зокрема, можна винести на референдум і питання про державний статус російської мови. І хоча це можна зробити за умови схвалення змін до Конституції 2/3 від конституційного складу парламенту, практично ж, згідно із законом про народовладдя, на референдум може бути винесене питання про скасування закону про функціонування української мови як державної. Хіба це не створюватиме напругу в суспільстві? І, що цікаво, питання мови,без сумніву, буде винесене на референдум перед виборами, щоб переманити прихильників. До речі, ми вже це проходили на виборах у 2006-2012 роках. Хто цим скористався? Звісно, Росія, використавши надуте мовне питання під час так званого кримського референдуму. А якщо винести на референдум питання, яке стосуватиметься особливого статусу Донбасу, питання Криму та ще й буде воно поставлене так, щоб отримати потрібний результат, скажімо, такий, який влаштує Росію? Втім, автори закону запевнюють, що на такий випадок є ціла купа запобіжників. Так, вони дійсно прописані. Один з них — Конституційний суд України, який має право розглядати конституційність питання референдуму за народної ініціативи. А хто у нас призначає суддів КСУ? Президент, Верховна Рада та з’їзд суддів України. Отож-бо. А норма про онлайн голосування на референдумі в умовах кібервійни? Як перевірити, хто насправді голосував і звідки? І хоча, за словами авторів закону , цей пункт буде запроваджуватись поступово і ще має пройти через ЦВК, під нього мають ще ухвалити окремий закон, при нашій демократії він на руку лише Зеленському. До речі, у багатьох країнах саме через ризики закордонного впливу відмовилися від електронного голосування на референдумах. А в США, Німеччині та Канаді взагалі не проводять загальнодержавні референдуми. Там вважають, що вони можуть зруйнувати не лише демократію, а й державність. А в нас навпаки. Прихильники Зеленського та підкаблучні йому експерти і політологи кажуть, що цей референдум на часі. Що для них “на часі”? Війна, коли порушена територіальна цілісність країни? Чи, можливо, те, що незалежність країни під загрозою через гібридну агресію Росії? А може, й на часі, бо в парламенті президентська монобільшість, та народ вже настільки зубожілий, що ним можна маніпулювати, кинувши кістку? Чи, можливо, ціна референдуму, проведення якого може, в середньому, коштувати 2 мільярди гривень?
А те, що згідно із текстом нового законопроєкту, можна висловлювати недовіру місцевій раді, сільському, селищному, міському голові, зібравши згоду щонайменше 10% мешканців територіальної громади? Це демократія? Адже в світі сучасних інформаційних технологій зібрати таку кількість голосів абсолютно не важко, враховуючи ображених кандидатів, політичних опонентів і тих, кого постійно щось не влаштовує, врешті, кому не подобається ніс сільського голови або його картуз. На це й розраховує Зеленський, адже він вже “намилився” на другий термін, і йому вкрай потрібні кишенькові мери та сільські голови, які б забезпечили йому перемогу. Бо ж таки на місцевих виборах “Зе” вже не спрацювало і пропхати в органи місцевого самоврядування своїх мерів йому не вдалося, хоча він так сильно й тужився. Взяти хоча б його агітаційні поїздки регіонами, які він здійснював усупереч закону, або оті “П’ять запитань від президента” у день виборів, що, взагалі, було неприпустимим, згідно з Конституцією, якщо навіть не брати до уваги марнотратство, тобто використання грошей платників податків, якими було профінансоване те опитування. Але страшно від іншого, бо спланована гра в народовладдя може дорого обійтися Україні.
Лариса Світловська