Творчість геніальної Лесі Українки і нині впевнено крокує світом, залишаючи глибокі, чіткі сліди у свідомості сучасників. Її твори знають пересічні співвітчизники, цитують відомі літератори-наступники, вони втілюються на сценах театрів. Вкотре ожило значиме слово поетеси і в обласному музично-драматичному театрі імені Михайла Старицького. Прем’єрну моновиставу “На полі крові” презентував 22 лютого до дня народження Лесі Українки актор театру Володимир Веляник. Ця постановка — складний твір, у якому криється багато символів, багато правд, зрозумівши які, можна сягнути великої істини, мистецький дар української поетеси про зраду Іуди.
Творчість геніальної Лесі Українки і нині впевнено крокує світом, залишаючи глибокі, чіткі сліди у свідомості сучасників. Її твори знають пересічні співвітчизники, цитують відомі літератори-наступники, вони втілюються на сценах театрів. Вкотре ожило значиме слово поетеси і в обласному музично-драматичному театрі імені Михайла Старицького. Прем’єрну моновиставу “На полі крові” презентував 22 лютого до дня народження Лесі Українки актор театру Володимир Веляник. Ця постановка — складний твір, у якому криється багато символів, багато правд, зрозумівши які, можна сягнути великої істини, мистецький дар української поетеси про зраду Іуди.
Без зайвого пафосу у гострому монолозі, талановитою акторською грою Володимир Веляник вибудував місток між суттю твору і свідомістю глядача. Надривним настрашеним голосом, поглядом розгубленим, але глибоким, сумбурними рухами тіла, які часом ставали схожими на конвульсії хворого, актор втілив на сцені Іуду. Того, кого мільйони людей називають зрадником Спасителя, актор зумів відкрити з іншого боку — людини, заблудлої у ваганнях та нерозумінні, зумів не виправдати, а пояснити його зраду. “Я — зрадник. Ти думаєш, боюсь я сього слова? “Продав! Продав!..” Хто дарма віддає, той ліпше робить?”, — голосив на сцені образ Іуди. Але крик сміливого цинізму враз перебивали стишене терзання і каяття. У біблійній історії про те, як Іуда зрадив Христа за 30 срібняків, “полем крові” названо землю, куплену за ці гроші. Але у Лесиному символізмі “полем крові” можна назвати і післязрадницьке життя Іуди, його самосуд. Втілити на сцені цей символ Володимиру Велянику допомогли вдалі декорації — дерево, обмотане червоними стрічками, — тією самою кров’ю-живицею, якою надихає людину Бог, якою знехтував Іуда у самогубстві. Півгодинна вистава — розпач Іуди, у якому відчувається і каяття, а, як гласить Біблія, хто кається, той буде прощеним. Тож, можливо, й осуджений Іуда заслужив прощення у Бога? Оте можливе прощення на сцені символізували знову ж таки стрічки — але вже білі, чисті, їх актор повісив на дерево у формі хреста. Такий прийом навіяв на глядача оптимізм, став гарним фіналом вистави.
Зобразивши суб’єктивний образ Іуди, його думки, слова, вчинки, актор наштовхнув глядача на об’єктивну оцінку Біблійної історії. Дав натяк на те, що навіть жорсткого зрадника можна простити, не засуджувати, адже сам Бог вчив бути милосердним. “Не суди і не судимим будеш”, — каже Книга Книг, на таку ж думку хотіли наштовхнути і Леся Українка, і Володимир Веляник. Тема твору “На полі крові” актуальна нині, вічна, саме тому й обрав її режисер, актор Володимир Веляник: “Зародження вистави почалося давно. В 2006 році я дізнався, що в Києві проводиться конкурс моноакторів і вирішив взяти участь. Довго перечитував різні літературні твори і не міг обрати. Але коли я натрапив на твір Лесі Українки, то мене наче струмом вдарило. Я зрозумів, що це моє. Довго готувався і мої старання були винагороджені. За результатами конкурсу я здобув гран-прі”, — розповідає пан Володимир. Ще додає, що для себе виставу називає “Євангелієм від Іуди”. Цю роботу представляє хмельницьким глядачам не вперше, адже вона вже була зіграна на міжнародному фестивалі мономистецтва “Відлуння”, що минулого року проходив у нашому місті. Для обласного музично-драматичного театру “На полі крові” — одна з перших серйозних робот, представлених на нещодавно відкритій малій сцені.
Хорошим подарунком глядачам до річниці від дня народження Лесі Українки стала вистава, а ще подарунком самому Володимиру Велянику, який зіграв її у день свого 42-річчя. Тому квіти, подаровані йому після вистави, були особливо святковими.
Ірина САЛІЙ