Все почалося з того, що гурт дев’ятикласників Білогірської середньої школи вчергове запізнився на урок. І Микола Томілов, керівник військової підготовки, запропонував учням здійснити марш-кидок на 10 км. Першим на фініш прийшов Степан Байдюк, подалавши дистанцію за 42 хвилини.
Після цього Микола Петрович порекомендував юнакові почати займатися легкою атлетикою, а вже через рік на обласних змаганнях школярів у Хмельницькому Степан став призером у бігу на середніх дистанціях (800 і 1500 м). Далі — навчання у Кам’янець-Подільському індустріальному технікумі, тренування під керівництвом Івана Бесараба. Першу важливу перемогу Степан здобув на п’ятикілометрівці у Вінниці на змаганнях за першість раднаргоспів. Там же на трьох кілометрах з перешкодами показав результат першого розряду.
Працюючи на “Запоріжсталі” після закінчення навчання, Байдюк продовжує активно тренуватися. Не залишає заняття бігом й під час служби в армії. В 1962 році він пише листа в Москву олімпійському чемпіону Володимиру Куцу, котрий опікувався армійським спортом. Той відгукнувся та надіслав хлопцеві план тренувань, дав настанови. Виконуючи їх, Байдюк стрімко додав у майстерності. Спершу була перемога на першості Одеського військового округу, потім — друге місце на чемпіонаті Збройних сил СРСР на 10-кілометрівці, виступ на командному чемпіонаті Союзу в Ташкенті. Там він особисто познайомився з Володимиром Куцом, котрий відтоді став тренером хлопця.
Вже наступного року наш земляк здобуває призові нагороди на всіх змаганнях республіканського рівня, посідає шосте місце на Спартакіаді народів СРСР, стає членом збірної команди України.
Олімпійський 1964 рік наш легкоатлет починає з перемоги на всеармійській кросовій дистанції на призи “Червоної зірки”. Потім встановив особистий рекорд на 10-кілометрівці під час чемпіонату СРСР, вперше подолавши її швидше 29 хвилин. У вересні під час перерви футбольного матчу між командами київського “Динамо” та одеського “Чорноморця” переміг на всесоюзних змаганнях з бігу на п’ять кілометрів з результатом 13 хвилин 46,6 секунди, що перевищував рекорд України.
Після цього успіху Степан потрапив на останній перед Олімпіадою в Японії тренувальний збір команди Радянського Союзу, що проходив у Хабаровську. На той період склад збірної з бігу на 5 і 10 км практично був визначений. Залишалося лише одне вакантне місце на п’ятикілометрівці. Для цього тренерська рада вирішила провести забіг на 3 км, щоб визначити переможця. Наш земляк показав кращий результат — 8 хвилин 3 секунди, залишивши позаду відомих на той час легкоатлетів Дутова, Іванова, Тюріна та інших.
Перший старт Байдюка на олімпійському стадіоні в Токіо пройшов вдало. Він впевнено пробіг дистанцію та кваліфікувався серед 48 спортсменів до фіналу, посівши третє місце в попередньому забігу. Попереду були лише француз Жазі та новозеландець Бейлі.
Напередодні фіналу три доби йшов дощ, гарева (грунтова) доріжка розмокла, тож на високі результати годі було розраховувати. Темп забігу був невисоким і всі трималися щільною групою, а коли до фінішу залишилося 900 м, легкоатлети розпочали стрімке прискорення, відбулося зіткнення. Кілька спортсменів, серед яких і Байдюк, упали на доріжку. Вони піднялись та продовжили боротьбу, але цей інцидент не дозволив нашому земляку здобути місце вище десятого.
Але саме в таких умовах гартується характер і воля атлета. Степану тоді було лише 23 роки, а попереду на нього чекало яскраве спортивне життя.
Кар’єру бігуна Байдюк завершив 26 липня 1978 року на Кубі, посівши шосте місце в традиційному 20-кілометровому пробігу на честь штурму казарми Монкадо. За час своїх тренувань він подолав 78400 км. Його спортивні здобутки навіть важко перерахувати. Лише в 1965-1968 роках він шість разів перемагав на чемпіонатах України з бігу на 5 і 10 км, здобув першість і в 1973 році, став призером чемпіонатів СРСР у бігу на 10000 м, кросових дистанціях на 14 км, виграв кубок Радянського Союзу.
Оскільки наш земляк був військовослужбовцем, то традиційно виступав на армійських змаганнях, зокрема, п’ять разів перемагав на чемпіонатах дружніх армій, у складі радянської збірної брав участь у легкоатлетичних матчах СРСР і США. Зокрема, в 1969 році в Лос-Анджелесі здобув срібло на 10-кілометрівці. Серед найбільш пам’ятних змагань Байдюк виокремлює участь у міжнародних стартах на призи газети “Правда”, переможцем яких він неодноразово ставав.
Один із рекордів нашого земляка і нині ніхто з українських атлетів не перевершив. Йдеться про забіг на доріжці стадіону ЦСКА у Москві на 20 км, які він пробіг за 1 годину і 3 секунди, встановивши найвище українське досягнення.
Вже більше чотирьох десятиліть Степан Савович мешкає у Києві. Працюючи у тандемі з Віктором Кудинським, у минулому чемпіоном Європи, вони допомогли довести до майстрівських результатів Івана Бондарчука з Ізяславського району, Олександра Бобровського з Шепетівки. Тісні контакти у Степана Байдюка були з хмельничанином Віктором Балашовим. Завдяки йому кросмен Балашов був включений до складу збірної України і в 1981 році переміг на чемпіонаті Союзу у бігу на 14 км. Останнім чемпіоном Союзу, а пізніше СНД у 1992 році став ще один його вихованець Андрій Чорноколпаков з бігу на 1500 м.
Степан Байдюк і досі добре знаний серед спортивної громадськості столиці. Саме йому було довірено виконати почесну місію — пронести 5 липня 2004 року вулицями Києва факел з олімпійським вогнем під час естафети до Олімпіади в Афінах. А нині спортивну естафету уславленого родича підхопили внуки його рідної сестри — не менш відомі кікбоксери, брати-близнюки Микола і Дмитро Особські.
Віктор Флентін
На фото: під час одних з численних змагань; Степан Байдюк — на найвищій сходинці п’єдесталу