Ще п’ять століть тому, коли козак потрапляв на Хортицю, його одразу навчали читати, писати і танцювати гопака. Так, саме танцювати, адже під час танцю козаки відпрацьовували основні бойові елементи — блискавичну швидкість, потужні удари рук і ніг, сталеву стійку й тактику. Тому гопак — радше завуальоване під танець бойове мистецтво. Декілька років таких танців і хлопчина перетворювався на справжнього воїна, бо виконувати такі рухи без натренованого тіла просто нереально. Це мистецтво призначалось виключно для чоловіків і вміння передавались від батька до сина. Знищення Запорізь кої Січі Катериною ІІ у 1775 році стало кінцем бойової традиції і гопак на тривалий період став просто танцем.
Нині в Україні інтерес до цього виду бойового мистецтва почав зростати. Зокрема в Хмельницькому з’явилося чимало секцій та клубів бойового гопака, а їх вихованці не раз влаштовували показові виступи для містян. Два роки тому Верховна Рада визнала гопак національним видом спорту і це стало переломним етапом в історії танцю або скоріше його другим народженням, але вже в ролі бойового мистецтва.
“Цей вид спорту підлаштований під фізіологію українців. Коли, наприклад, взяти карате, то воно більш зручне для китайців, бо ті низькорослі. Українці ж і вищі, і кремезніші. Трохи схожа з танцем дисципліна бойового гопака — однотан, коли боєць демонструє свої навички з уявним ворогом, відпрацьовує техніку ударами в повітря. Кожен удар супроводжується певним погойдуванням тулуба, наче в танці. Цей процес дещо нагадує ритуальні танці інших народів”, — розповідає наш земляк і водночас тренер з бойового гопака Андрій Дрозда. Про бойовий гопак він знає геть усе. Адже є членом обласної федерації бойового гопака і має перший розряд з цього виду спорту, який іменується жовтяком. А це дає йому право навчати інших, що він, власне, й робить, навчаючи цьому бойовому мистецтву вихованців Хмельницького дитячо-юнацького центру. Викладати бойовий гопак для юних хмельничан почав за пропозицією директора центру Павла Мельника, з яким познайомилися під час революції Гідності.
За підтримки міської ради навчання дітей тут безкоштовне. Навчаючи малечу бойовому гопаку, враховуємо вікові можливості дитини, фізіологію. До нас приводять навіть дітей з особливими потребами. Таким дітям даємо менші навантаження або замінюємо один вид вправ на інший. Заняття у центрі відбуваються три рази на тиждень по півтори-дві години”, — каже Андрій Дрозда.
Нині у нього майже півсотні вихованців від 4 до 14 років. Саме стільки найстаршому бійцю, який нині вже — права рука майстра. Серед юних бійців — дві дівчинки, яким 6 і 10 років. На тренуваннях вони не менш завзяті, ніж хлопці. Беруть приклад з вчительки — дружини Андрія Дрозди Оксани, котра також тренує дітей. Разом подружжя навчалося бойовому гопаку в Хмельницькій гуманітарно-педагогічній академії.
Під час занять діти проходять ознайомчий курс бойового гопака, вивчають ази техніки бойового мистецтва, а також знайомляться з оздоровчою фізкультурою та профілактикою викривлення хребта.
Інколи батьки бідкаються, що бойовий гопак — травматичний вид спорту. Але тренер запевняє, що на заняттях діти оснащені засобами безпеки: одягають шолом, капу, щитки на ноги… Оскільки це лише ознайомчий курс, то травматизм мінімальний. Якщо у дітей проходять спаринги, то двобій відбувається без дотику. У цьому виді бойового мистецтва враховуються лише правильні стусани у задану ціль.
Дрібні козачата — вихованці гуртка бойового гопака вже брали участь у міських та обласних змаганнях, які проходять раз у два-три місяці. Діти неодноразово виборювали призові місця, особливо з дисципліни бойового гопака — забава, коли імітується бій, а дотик забороняється. А також хлопчики та дівчатка були учасниками міського флешмобу до Дня Соборності. Крім решти, заняття з бойового гопака включають й уроки патріотичного виховання. Діти дізнаються про визначних постатей козацької доби та про героїчні епізоди з історії України. Також для них організовуються цікаві мандрівки. Востаннє — на свято Покрови, яке є знаковим для козацтва, їздили в село Самчики Старокостянтинівського району. Біля маєтку-музею облаштували невеличкий імпровізований табір. Вивчали історію створення маєтку, грали в козацькі забави.
“Наш гурток не просто розвиває дитину, гартує фізично, а й готує майбутніх професіоналів з бойового гопака. Хмельницький демонструє гідні результати на змаганнях з цього виду на всеукраїнському рівні. Представники обласної федерації навіть тренують команди в інших містах України”, — додає Андрій Дрозда.
Та попри все, гопак залишається для кожного українця символом національної самоідентифікації та єдності, будь він бойовим мистецтвом чи академічним сценічним народним танцем, що вже багато років підкорює багатотисячні зали по всьому світу.
Ірина САЛІЙ
Фото з архіву Андрія ДРОЗДИ