Серед хмельницьких мистецьких подій січня однією з найпомітніших стала персональна виставка “РОЙ. До 60-річчя Олександра Ройтбурда”, яка відкрилась у Хмельницькому художньому музеї 20 січня і діятиме до 19 березня.
На виставці представлені живописні роботи, відеоарт, інсталяції та архівні фотографії з різних колекцій. Проєкт здійснюється спільно з Одеським художнім музеєм та галереєю NT-Art, більшість експонованих творів — з родинної колекції Ройтбурдів.
До свого ювілею талановитий митець не дожив, його серце перестало битися 8 серпня минулого року. Але його місія триває: бунтар, філософ продовжує своїми творами, мистецькою суттю, громадянською позицією ламати стереотипи банальності, псевдоканонів, які світ часто називає логікою життя, усталеним порядком речей. Займався живописом, графікою, інсталяціями та перфомансами, і спочатку став широко відомим за кордоном як постмодерніст (типова доля вітчизняного генія!), а вже потім і в Україні. Ройтбурда називають батьком українського трансавангарду, він досі — один із комерційно найдорожчих українських художників. Але він полишив все: бізнес, успіх і став учасником Майдану і Революції гідності. Став директором Одеського художнього музею (2018), який зробив всесвітньо відомим всього за чотири роки керівництва, долаючи неймовірний спротив реакційних сил облради, насамперед, колишніх регіоналів. Вважав себе абсолютно вільною людиною і ніколи не йшов на компроміси. Такі митці, як одесит Ройтбурд, народжуються, на жаль, нечасто, і вже з початку творчості належать всьому світу.
Хмельницька виставка робить акцент на ранньому періоді творчості, 1980-1990-х, коли митець не тільки пробував себе у різних напрямах мистецтва, але й займався активним формуванням одеської та загальноукраїнської художньої спільноти у надзвичайно цікавий, мистецьки насичений час: період зламу епох, коли на тлі розпаду СРСР в Україні виникла постмодерністська течія. Олександр Ройтбурд був одним з найяскравіших її представників.
“Його сформувала рідна Одеса, для якої він здійснив дуже багато. Але масштаб цієї особистості набагато більший, він зробив величезний внесок у мистецтво України і світу загалом. Він змінював і буде надалі змінювати всіх нас. Іноді сучасне мистецтво є провокативним, іноді незрозумілим, іноді викликає обурення, але байдужим не залишає нікого. Він створював роботи, які відгукуються ліричними, інтимними, особистими моментами, і в них хтось відкриє самого себе, — підкреслила кураторка виставки, Олена Михайловська, заступниця з науки директора художнього музею. — А деякі роботи говорять про те, що стосується всього суспільства загалом. Останніх чотири роки Олександр працював директором музею, зумів перетворити пострадянську інституцію в музей, який зазвучав по-сучасному, по-європейськи. Він завжди був патріотично налаштований, він не йшов на компроміси з реакційними силами. Хоча на посаді директора тоді йому було б легше. У мистецтві він був надзвичайно обдарованою, вільною, особистістю, таким був і в житті. Від юнацтва — до останніх днів. Володіючи потужним аналітичним мисленням і блискучою пам’яттю, він вибудовував неймовірні конструкції, міг би віддати лише творчості все життя. Але йому завжди було потрібно, щоб навколо нього був рій (Рой) однодумців, ідей. Зовні, коли ми дивимося на бджолиний вулик, здається, там все хаотично. Насправді, рій — одне з найбільш структурованих явищ у світі. А зовнішнє протиріччя — це просто провокація. Якщо ви зазирнете всередину себе, ви відкриєте себе по-новому. Ройтбурд вчить мислити саме для того, аби ми не споглядали світ і себе в ньому поверхово, банально, а міркували над суттю”.
Роботи, які експонуються в Хмельницькому, різнопланові. Але їх об’єднує іронія, бунт думки і плоті, який межує з містифікацією, і над усім — спостережливість філософа. Про це говорять авторські підписи під деякими полотнами: “Слова втомлюються і зношуються, як, власне, і люди”. “Іноді їм здавалося, лише ті, що не прогинаються, мають право мовчати” (цикл “Класики і сучасники” (1991). Усе це — частина життя художника, про що свідчать архівні фото з домашнього альбому. Ройтбурд завжди змушує думати: чому саме так? До прикладу, жіночий портрет з іронічної серії “Королі. Людовік ІV”, якого сучасники називали “королем-сонцем”. Але яким смутком віє від портрета жінки королевської крові! Вона без обличчя, просто біла овальна пляма, пустота, хоча зверху осяяна сонцем династії. Чи належить жінка, наділена владою, собі? Чому ж в усі віки її, влади, так жадають? Щоб бути, врешті, самотніми, як оця королева, у якої лише піддані і хоругва? Надзвичайно цікава й серія автопортретів, і тут, здається, митець знущається з себе. І, лише “піймавши” його іронію, розумієш: він кепкує з рутини, із зашореного погляду на природу речей. Його філософія: суть буття, суть людини. Навіть якщо це — святоша. Його “Пророк, що сидить”, з вороном-ясновидцем на плечі, саме такий: босий, простоволосий, втомлений і розчарований. Його очі майже не промальовані. Пророк бачить душею. І ця душа втомилась відчувати, як ми шукаємо пророків і потім їх зневажаємо, розчаровуємося у “старих” і шукаємо “нових”…
Нинішня виставка “Рой” вже вдруге відкрита в нашому музеї. Попередня відбулася в 2019 році, на ній був присутній і Олександр Ройтбурд. Тоді ж він з провідними українськими художниками провів майстер-клас в межах освітньо-виставкового проєкту “Арт-перетин. Відкрита майстерня”, який реалізовувався за підтримки програми Culture Bridge та фінансувався Європейським Союзом.
Тетяна Слободянюк