22 січня українці вже традиційно відзначать День соборності України, яку зусібіч віками шматували, намагались стерти з політичної карти, з ментальної пам’яті поколінь, відібрати нашу історію, культуру, мову, знищити наших героїв і борців за свободу. Але саме єдність і свобода роблять нас сильними. На жаль, історичний урок єдності, який відбувся 103 роки тому в засніженій українській столиці, нація не зуміла засвоїти і заплатила за це десятиліттями неволі, кров’ю та смертями кількох поколінь українських патріотів. Але основа державності, якої споконвіку намагалися нас позбавити так звані сусіди, прикриваючись “високими” інтересами, час від часу набувала цілком чітких обрисів. Так сталося і на початку 1918-го. 22 січня 1918 року Центральна Рада в IV універсалі проголосила, що відтепер Україна є незалежною державою. А через рік, 22 січня 1919 року, підписали Акт злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР). Незважаючи на підписаний акт, об’єднання територій не відбулося, але така подія істотно вплинула наподальшу політичну ситуацію в країні. У 1990 році, напередодні річниці Злуки, між Києвом і Львовом десятки тисяч людей, тримаючись за руки, вишикувалися в “живий ланцюг”. Така акція підтверджувала єдність українського народу. Та аж 22 січня 1999 року офіційно встановили свято — День соборності України.
Особливим цей день є і для нашого краю, адже саме по західному кордону Хмельниччини проходила умовна межа між ЗУНР та УНР. У цей день символічно єднаються делегації Хмельниччини та Тернопілля на кордоні областей. Головні урочистості розпочинаюся з ходи та зустрічі на мосту через річку Збруч між селом Гуків на Чемеровеччині, та селищем Скала-Подільська Чортківського району Тернопільської області.
А традицією для хмельничан в день 22 січня стає величезне синьо-жовте полотнище, яке містяни розгортають на мосту, що з’єднує два береги Південного Бугу.
Ми вшановуємо в цей день пам’ять про всіх нащих патріотів: від воїнів армій УНР, УПА — до нинішніх героїв російсько-української війни. Усіх наших звитяжців об’єднує спільне: вони боролись і гинули, захищаючи нас від Москви, яка уже вісім років знову намагається поневолити нашу Вітчизну, знищити у пекельній війні нашу свободу.
Цьогоріч День соборності вкотре відбувається у тривожний для нашої держави і нації час: під кордонами щільним озброєним кільцем стоїть той же московський загарбник, наш вічний окупант, кат і ворог, який палає ненавистю до України і знову погрожує повномасштабним вторгненням.
Але нинішня українська влада, замість того, аби гуртувати націю, об’єднувати її для захисту рідної землі від путінських зайд та їх поплічників, розпалює внутрішньо політичні чвари, колотнечі та зради і бореться не з реальним зовнішнім ворогом, до чого закликає її весь цивілізований світ, а з українською опозицією, з патріотами, дбаючи про єдине: підняти кволий рейтинг в очах вже нечисленних своїх прихильників.
Чи не доведеться нам знову розплачуватись свободою та кров’ю патріотів, аби не втратити, захистити найдорожчу нашу спадщину: свободу і Батьківщину?
Вікторія Катрич