Такого важкого року, який минає, ми, українці, не пам’ятаємо із 2014-го, з початку війни, яку нашій державі оголосила Росія. Але й 2021-ий рік проводжаємо з тривогою: біля наших кордонів понад 100-тисячне скупчення путінських військ, всередині країни вирує енергетична, економічна криза, галопує інфляція, нас знесилюють ковід, владний хаос та політичні чвари, які ослаблюють і лихоманять країну, роблять життя її громадян непрогнозованим та сповненим очікування нових загроз. На тлі загальнодержавної кризи наш Хмельницький не лише утримує соціальну стабільність, а й розвивається, долаючи виклики часу. Місто цього року продовжувало будувати школи і садочки, спортивні об’єкти, модернізувати інфраструктуру. У передостанні дні грудня відзначила новосілля надсучасна школа на вулиці Залізняка, яку міський голова Олександр Симчишин назвав найкращою з інвестицій, бо це – інвестиція у щасливе дитинство і майбутнє юних хмельничан. Місто живе в теплих оселях, із гарячою водою та світлом, користується новими дорогами і новими вулицями.
Місто зустріло фініш року, міська рада підбила підсумки виконання бюджету-2021 і ухвалила бюджет-2022. Який цей головний фінансовий документ міста, за яким нам жити весь наступний рік? Про це наша розмова з Хмельницьким міським головою Олександром СИМЧИШИНИМ.
— Понад 3,6 мільярда гривень: така загальна сума бюджету-2022. Яким його можна охарактеризувати: реалістичний, збалансований, бюджет розвитку, чи навпаки, виживання?
— Кожний бюджет, який ми ухвалюємо, реалістичний, ми ніколи не “надуваємо” чи занижуємо доходи, ми завжди приймаємо збалансований бюджет, він у нас ніколи не буває дефіцитний. Ми реалісти, тому ставимо перед собою чіткі завдання, але для того, щоб їх досягати, потрібно розуміти, які людські, організаційні, фінансові ресурси є в наявності. Тому бюджет реалістичний, збалансований, ми, я впевнений, обов’язково виконаємо його дохідну частину, і, дасть Бог, перевиконаємо. Але характеризувати бюджет розвитковим чи бюджетом проїдання дуже складно. Тому що з року в рік все більше обходимося так званими власними надходженнями, але й велика частина з податків хмельничан йде до обласного і до державного бюджетів, і ми також хочемо справедливого розподілу від обласного, від державного бюджетів.
80 відсотків від цих 3,6 млрд гривень у бюджеті-2022 — власні надходження, тобто кошти платників податків. 20 відсотків — кошти, які надходять від держави за різноманітними трансфертами. Скажімо, у 2017-ому році 52% коштів були наші власні надходження, а 48% — трансферти з держбюджету. І держава зобов’язана давати трансферти на виконання тих повноважень, за які вона відповідає, згідно з Конституцією. Це освіта, охорона здоров’я, соціальний захист тощо. На жаль, ресурсу з боку держави стає все менше, натомість повноважень з її боку все більше. І коли ми, власне, починаємо характеризувати: чи це бюджети розвитку чи споживання, то ось ці дві цифри і є відповіддю. У 2021 році ми мали 89% з бюджетних коштів на видатки споживання, заробітні плати, енергоносії, поточні ремонти і т. д. 11% — це були кошти розвиткові: ремонти, придбання, будівництво. А в 2021 році ми маємо 91% коштів, що підуть на видатки і споживання, утримання, підвищення заробітної плати, доплати до неї , і 9% — це бюджет розвитку. Бюджет розвитку-2022 на 50 млн менший, ніж аналогічний бюджет в базовому варіанті бюджету, який ми ухвалювали ще в грудні 2020 року.
309 млн гривень бюджету розвитку на 2022 рік — це дуже незначна сума для того, щоб розвивати місто, як ми це планували. Бо в 2016 році, написавши стратегію “Хмельницький-2025”, ми постійно нарощували динаміку. І до 2019 року вона зростала, бюджет розвитку з кожним роком збільшувався. І якби ця динаміка зараз зберігалася, то, за нашими прогнозами, у 2022 році бюджет розвитку мав би бути 800 млн гривень, а не 309. Але, тим не менш, бюджет збалансований, всі галузі отримали рівномірний розподіл, в нас немає галузей у пріоритеті, і немає галузей за залишковим принципом. Ми зробили все можливе, аби, зважаючи на цей невеликий фінансовий ресурс, залишити можливість місту розвиватися.
— А чому, власне, зменшується бюджет розвитку?
— На превеликий жаль, фактично ІV квартал 2021 року і весь 2022 рік значна частина коштів, які мали б йти на розвиток, підуть на оплату за енергоносії. Якщо порівнювати цифри, найголовніший енергоресурс — це газ. Ухвалюючи поточний бюджет 2021, який вже завершуємо, ми заклали ціну на газ для розрахунку нашими бюджетними установами і для підтримки комунальних теплопостачальних підприємств, і, власне, під це спланували роботу. Однак в жовтні ми були змушені коригувати ці видатки, додавати 38 млн грн на оплату енергоносіїв для бюджетних установ — це той ресурс, який мав би йти на ремонти і будівництво, додавати 18 млн грн нашим теплопостачальним підприємствам на листопад-грудень, щоб вони змогли тільки розрахуватися за газ, а не вкладати в ремонти і реконструкції мереж. І навіть на грудневій сесії ми ще 4 мільйони додали, аби розрахуватися за енергоносії. Оцих 60 млн гривень – це тільки пів жовтня, листопад і грудень. Плюс частину ми змушені додати за електроенергію, яку ми закладали для всіх бюджетних установ на початку 2021 року за ціною 1,90-2,10 грн. І, вже формуючи бюджет 2022 року, 50 млн гривень для наших теплопостачальних підприємств на розрахунок за газ. Приблизно, на 100 мільйонів більше закладено для всіх бюджетних установ за розрахунки за всі енергоносії. І це прогнози, бо ціни на електрику ще немає на наступний рік для вуличного освітлення, електротранспорту, “Водоканалу”. Поки що ми запланували в межах від 20 до 30 млн гривень, але, можливо, доведеться закласти й більше.
Отже, 180 млн грн піде додатково лише на енергоносії, а не на розвиток, якого ми всі так хотіли. Плюс частину коштів ми спрямовуємо на підвищення заробітної плати і на частину доплат з бюджету педагогічним і непедагогічним працівникам. Ми забезпечуємо 30% надбавки за престижність, хоча це все мала б робити держава, яка має стовідсотково виплачувати зарплату освітянам. А місто має будувати школи, ремонтувати їх, купувати обладнання і т. д. Але ми змушені, знову ж таки, з року в рік доплачувати педагогам, бо освітянську субвенцію завжди дають з дефіцитом. Те саме стосується медицини. Реально всіх пакетів Національної служби здоров’я не вистачає, ми змушені всі ці дефіцити перекривати. Ми змушені відшкодувати пільгові перевезення, хоча пільга — це функція держави, яка встановлюється законом, її не визначає орган місцевого самоврядування. Але держава пільгу встановлює, проте не відшкодовує. На наступний рік ми запланували відшкодування в ме-жах 130 млн гривень за пільгові категорії. Так само із закладами профтехосвіти, ця галузь також функція держави, всі ці заклади є державною власністю, не комунальною, але фінансуємо їх ми, і це також зараз у межах 100-150 млн гривень щороку, замість ремонтів, будівництва, модернізації. З іншого боку, ми були б готові утримувати профтехосвіту і фінансувати її, якби ми нею повноцінно управляли, і якби громада була власником майна, а не держава. Тобто, це виглядає трохи абсурдно: управління і майно державне, то й поліпшувати матеріальну базу, зарплату платити мала б, відповідно, держава, бо освіта — це її функція, а виходить, що платить міська громада. Відповідно, всі ті кошти, а це сотні мільйонів гривень, йдуть, по суті, на споживання, а не розвиткові речі.
— Щодо прибуткового податку: голова комітету ВР з питань фінансів Данило Гетманцев переконаний, шо 4% ПДФО має бути достатньо громадам.
— Можна подарувати пану Гетманцеву калькулятор і показати цифри, бо якщо ми поспілкуємося з усіма міськими головами, то 4% ПДФО нам вистачає, приблизно, на половину від того ресурсу, який необхідно перекрити. 4% ПДФО для Хмельницького –— це 110 млн грн. Звичайно, невеликі громади, які не несуть додаткового навантаження на енергоносії, в яких немає газу, для них ПДФО буде в плюс. Але для всіх середніх і великих міст це однозначно перекриває, в середньому, половину від того ресурсу, який треба спрямовувати на погашення вартості за енергоносії. І тут треба розуміти, що ми всі серйозно відійшли від плановості. У Хмельницькому ми завжди чітко планували, що і коли ми завершуємо, здаємо, купуємо і т. д. А зараз ми говоримо лише про опалювальний сезон 2021-2022, а далі, хтозна, що буде. І навіть всі ті цифри, які ми закладали в бюджет, це, по суті, тільки на опалювальний сезон 2021-2022. А що буде в жовтні наступного року з ціною на газ для населення, для бюджетних установ, для бізнесу, що буде з електроенергією впродовж всього року, ніхто не може спрогнозувати. Це все може призвести до того, що навіть і цей бюджет розвитку, ось ці 309 млн гривень, доведеться коригувати, забираючи з якихось видатків розвиткових, спрямовувати їх на енергоносії.
— У вересні Хмельницька міськрада подала позов до “Укргазвидобування”: чи є результати?
— Суд прийняв наш позов до розгляду, хоча й з другої спроби. Тепер очікуємо на судове рішення. Чесно кажучи, не особливо сподіваємося, що отримаємо перемогу. Для нас було важливо показати всім, задекларувати, що газ українського видобутку є суттєво меншим у ціні, ніж той, що продають комунальним підприємствам, бюджетним установам, а тим більше для бізнесу. І ця наша позиція була підтверджена неодноразово, зокрема, й колишнім членом правління Нафтогазу, який заявив, що український газ, взагалі, гривню вартує, а якщо врахувати всі відповідні надбавки, прибутковість, то це 3,54. Ми говорили про 4-4,5 грн за куб українського газу, якого б мали видобувати 20 млн кубів, але видобули в цьому році лише в межах 13-14 млн кубів. І хоча це вже справи державні, та ми хочемо зробити все, аби хмельничани були з теплом, з гарячою і холодною водою, зі світлом. Поки нам це вдається, і, я впевнений, що й далі вдасться.
— У вересні був підписаний меморандум щодо врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії між урядом і АМУ. Чи поверне уряд різницю в тарифах місцевим громадам?
— Я був учасником всіх переговорів щодо меморандуму, гострих дискусій, але це було правильне рішення, хоч і дуже складне. Морального задоволення від нього немає ніякого, але це було необхідне рішення станом на кінець вересня 2021 року, яке дало нам змогу дуже складно, з величезними збитками, але зайти в опалювальний сезон, і сьогодні ми поки що не маємо проблем з опалювальним процесом. Ми розділили відповідальність між різними гілками влади. Міста виконали всі свої зобов’язання і виконують далі, розраховуються за газ, терплять величезні збитки, компенсують величезні видатки з бюджету, не мають змоги нормально розвиватись, економлять, мінімізують реконструкцію мереж для того, щоб пройти опалювальний сезон. Частина зобров’язань, які брав на себе Кабмін, насправді виконана, але в останні дні почалось певне шахрування навколо деяких позицій. По-перше, як згадувалося, один з нардепів говорив, що 4% ПДФО вистачить повністю для покриття збитків місцевих бюджетів. Якщо буде співвідповідальність з центральною владою — перекриємо видатки. Але абсолютно неправильна методика формування різниці в тарифах. Тобто, нам пообіцяли, що всю різницю в тарифах, яку мають теплопостачальні підприємства станом на 1 жовтня 2021 року, компенсує держава. Чому держава?
— Існує думка, що нині знижується рівень класичної музичної підготовки. Новітні технології, електронна музика, поп-культура більш доступні, ніж рутинна, клопітка підготовка майбутнього музиканта. Це так?
— Я спілкуюся з багатьма колегами з різних міст України, з-за кордону, беру участь в різних семінарах. Багато років у Літній гітарній академії Всеукраїнської спілки гітаристів у Ворзелі під Києвом збирались викладачі з України і Білорусі, багато спілкувались, і на цю тему також. Так, спад є. Тут зіграли роль і доступність легких жанрів, і зниження педагогічної вимогливості. Від цього скандинавські школи вже відмовляються, тому що практика показала: без копіткої праці, без щоденних кількагодинних занять справжнього музиканта, співака не виховати. Це як у спорті. Так, до дитини, з якою працюєш, потрібно ставитись з душею, з любов’ю, але при цьому бути вимогливим, бо мистецтво не терпить поверховості. А в Україні, впроваджуючи так звану реформу музичних закладів, зробили ставку саме на доступність, спрощеність, а не на вимогливість, тобто , на кількість, а не на якість. На жаль, люди, які її організували, далекі від специфіки базової музичної освіти, і ця реформа — це просто калька, гугл-переклад з російської, де вона, до речі, не дала позитивних результатів. Ми руйнуємо нашу унікальну, насправді, систему музичної підготовки, одну з найякісніших у світі, і це розуміють викладачі, розуміють професіонали і б’ють на сполох, були й протести з пікетуваннями в столиці, але поки що безрезультатно.
— Хто Ваші учні? Ким стали?
— Я, чесно кажучи, всіх їх люблю, і хто став музикантами, і хто пішов у широкий світ з любов’ю до музики, до народних інструментів. Деякі з них працюють викладачами музичних шкіл, музикантами оркестрів. Як-от, Максим Заводний, Олександра Рашина, Тетяна Коваль, Вікторія Барзишена, Олександр Полянський, Ігор Кіницький…
— Повернемося до Вашого інструмента — домри, яка нині не надто, м’яко кажучи, популярна. Але Вам вдається знаходити дітей, яким прищеплюєте любов до цього інструмента. В чім секрет домри?
— На домру, балалайку просто навісили ярлик “російські”. А від чого відмовлятимемося завтра? Від яких інструментів, жанрів, історичних постатей? І домра, і балалайка — це інструменти ще часів Київської Русі. Знаєте, коли були буремні часи, після Майдану, до мого кабінету в справах зайшли хлопці, майданівці, побачили балалайки: “А що це у вас тут російська балалайка робить?” Довелося зробити історичний екскурс. До речі, в нас українська домра, 4-струнна, в Росії — 3-струнна. 4-струнна має стрій скрипки, і можна грати скрипкову літературу.
Я пам’ятаю мудрі слова нашого колишнього директора Олександра Апонюка, який сказав: “Поки на інструмент бодай кілька дітей іде, доти він актуальний”. На ній дітям легко вчитися грати, але водночас вони знайомляться із світовою музикою, розвивають свій світогляд. По-друге, вона фінансова доступна. Не кожна сім’я може собі дозволити піаніно, скрипку, інший інструмент. Що найважливіше, коли до нас приходить дитина? Навчати її переборювати труднощі, чого навіть не всі батьки роблять. Ми й з батьками працюємо, вчимо їх розписувати час з дитиною, щоб була структура занять, дисципліна. Коли дитина грає, вона стільки функцій виконує одночасно: треба й інструмент втримати, і продумувати, як пальчики поставити, пам’ятати ноти, текст, викласти свої почуття, не боятись сцени. Тобто, це всі ті моменти, які допомагають потім у житті, в саморозвитку.
— А що Ви любите виконувати на домрі?
— Улюблена мелодія — кантилена. Вона допомагає глибоко передати емоції та почуття, але не цураюсь і жвавої музики. І це надихає.
Розмовляла
Тетяна Слободянюк