5 грудня в Україні відзначили Міжнародний день волонтера, який для нашої держави став свідченням народження зрілого громадянського суспільства.
Слово “волонтер” набуло особливого значення в дні і місяці Революції гідності і далі, з початком російсько-української війни, включно до нинішнього дня. Сотні наших подолян також долучились до цього всенародного руху небайдужих сердець, дійових патріотів.
З нагоди свята в міської радіпривітали кращих волонтерів Хмельницької громади, які вже вісім років добровільно і безкоштовно працюють задля незалежності й територіальної цілісності України.
На початку хвилиною мовчання усі присутні віддали шану нашим захисникам і волонтерам, які загинули за Україну. Далі відбулося нагородження представників волонтерського руху. зі словами щирої подяки до присутніх звернулися заступники міського голови Микола Ваврищук та Олег Шинкарук, які принагідно переказали усім щирі вітання від міського голови Олександра Симчишина та наголосили на тому, що активна громадянська позиція волонтерів і волонтерок, їхня небайдужість та невтомна праця додає віри в те, що український народ переможе й у нього є майбутнє.
Наші волонтери переважно жінки, і це ще одне підтвердження тому, що саме жінки — берегині, які стоять за кожним українським воїном. Як стають волонтерками? До прикладу, далеко за межами нашої громади відома волонтерська група “Маскути”, яка в День волонтера отримала почесну грамоту 25-ої бригади. “Маскутів” з 2014 року очолює Ірина Ковалевська. Ось що розповідає пані Ірина про працю своїх побратимок і побратимів:
“Наша волонтерська діяльність розпочалась ще з Майдану, де стояли наші хлопці і дівчата, потрібні були теплі речі, продукти, ліки. Тоді ми ще не називались волонтерами. А коли почалась війна, росіяни окупували Крим, ми почали готуватися до війська, пройшли, я особисто з “Громадянською обороною Хмельниччини” пройшла триденний вишкіл, продовжила, як стрілець, готувалась на снайпера. Записалась в добровольчий батальйон “Поділля” медсестрою, але коли дізналась, що нас не будуть брати, вирішила з побратимками активно зайнятися волонтерством, збирали кошти, теплі речі, продукти. З Європи нам присилали машини, які потрібно було ремонтувати, налагоджувати, камуфлювати для війська. Із 2014 року ми почали з дівчатами плести у “Дитячому світі” маскувальні сітки і костюми. Із грудня 2014 року по цей час ми сплели 600 сіток і маскувальних костюмів. На початку нас було небагато, а зараз приєднуються люди, завдяки інформації про нас по ЗМІ та соцмережах. Плетемо не лише сітки й костюми, а й шкарпетки, теплі ковдри, килимки. До нас приєдналась велика родина Жолкевичів з Летичева. А студенти коледжу “Львівської політехніки” групами по 20-25 чоловік працюють у нас щотижня. Це й патріотичне виховання, бо наша країна перебуває в стані готовності дати відсіч повномасштабному російському вторгненню, і молодим доведеться стати на захист України, як у 2014-ому. За ці роки армія зміцніла, досвід наших військових неоціненний, але запит на волонтерську допомогу залишається актуальним, зокрема, на маскувальне спорядження, яке у бойових умовах швидко виходить з ладу, потрібні все нові сітки і костюми для розвідки, снайперів, бойової техніки. На грудень ще влітку наші військові замовляли по двадцять і більше сіток і костюмів як для маскування у сніжну погоду, так і безсніжну. Ми нікому не відмовляємо, будемо працювати ще більше напружено”.
Війна переконала, що без добровольців і волонтерів нашій державі було б важко захищатись від агресора, і народний волонтерський рух — це усвідомлена необхідність кожного громадянського суспільства, свідчення його зрілості.
Тетяна Слободянюк