29 серпня, в День пам’яті захисників, після семи років боротьби за життя, зупинилося серце Героя України, спецпризначенця Олександра Петраківського. Йому було 33…
Ця історія записана з вуст батька Олександра Петраківського, полковника Збройних сил України, спецпризначенця Петра Станіславовича, у 2015 році. Він вірив, що Господь не відвернеться від його сина і сподівався ще воювати разом з ним за Україну. Доля розпорядилась інакше…
…Літо 2014 року. Запеклі бої в районі Луганського аеропорту. Ворог озброєний до зубів. Наші хлопці просять допомоги. За наказом командування до них відправляється колона, до складу якої входять й підрозділи Хмельницького 8-го полку спецпризначення. Незважаючи на повідомлення Генштабу, що на маршруті все гаразд, командир полку наказує ще раз його перевірити. Бойове завдання провести розвідку дороги до Луганського аеропорту отримує група спецпризначинців, яку очолив командир Олександр Петраківський. На підступах до мосту бійці зрозуміли, що потрапили у ворожу пастку. Думати про те, хто здав операцію, не було часу. Ворог гатив з мінометів, гармат та гранометів. Вступивши в нерівний бій з терористами, які підготували пастку для колони українських вояків, група спецпризначенців тримала оборону. Майор Петраківський віддає свій кевларовий шолом солдату. А за декілька хвилин в його голову влучають осколки. Незважаючи на сильне поранення, командир не випускає з рук кулемета, відбиваючи атаку ворога, рятуючи життя бойовим побратимам. Водночас,зібравши докупи всі сили, він надає допомогу пораненим. Згодом на підмогу спецпризначенцям прибула бронетехніка. Колона армійців пройшла. Олександра Петраківського гелікоптером доправляють до Харківського військово-медичного клінічного центру. За словами батька, Олександр перед операцією телефонував, казав, що все гаразд, і навіть жартував. Та після операції, на яку йшов своїм ходом, втратив свідомість. Згодом з’ясувалося, що медики зробили помилку — ввели занадто велику дозу наркозу і після зупинки серця трубку для штучного дихання вставили… в стравохід. Потім Олександра доправили до Львова. Та у шпиталі, де він пробув два місяці, тамтешні лікарі також діяли не професійно. Все це підтвердила спеціально створена комісія.
Восени 2014-го, “за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, Олександру Петраківському присвоїли звання Героя України з врученням ордена “Золота зірка”. А в 2015-ому сім’я Героя отримала квартиру у новозбудованому волонтерами будинку для спецпризначенців. “Є все: і індивідуальне опалення, і сантехніка, добротна підлога та двері з вітражами. Немає поки що лише самого господаря”, — з сумом в очах тоді поділився зі мною Петро Петраківський. Та батьки не втрачали надії. За пожертви добродійників за життя Олександра боролись медики Ізраїля та Польщі. Коли кошти скінчились, доведені до відчаю батьки змушені були виставити на продаж Золоту Зірку сина. І лише, коли ця інформація потрапила в ЗМІ, у 2016-му, прикованого до ліжка Олександра, реанімаційно-операційним літаком Повітряних сил ЗСУ доправили з Польщі до Києва. До консультацій та лікування були залучені лікарі Німеччини, США, Японії, Італії, Франції та Естонії. Батьки вірили, що врешті настане день, коли до сина повернеться пам’ять, він стане на ноги, пригорне до себе донечку і стане у стрій. І він, вбираючи в себе їхні молитви,тримався. У квітні цього року, відповідно до пропозиції Міністерства соціальної політики, Кабмін виділив грошову допомогу на нейрореабілітацію Героя України підполковника Олександра Петраківського…
Він боровся за життя довгих сім років до останнього подиху. До останнього подиху залишався воїном. Його серце зупинилося 29 серпня, в День пам’яті захисників України. Мабуть, на те була воля Божа. Світла пам’ять Герою і співчуття рідним.
Лариса Світловська