Сягнути у хмари, відчути себе найвище над рівнем моря, відірватися від буднів, стати одним цілим із природою…? Ніхто не знає усіх причин потягу людей у гори. Можливо, там людина відчуває себе маленьким богом, який наче бачить життя зверху, забувши про дрібниці й надмірності. Не дарма, письменниця Наталія Турчанінова писала, що гори — це ступені в небо. Піднімаючись ними, йдеш до нового життя.
Перша хмельничанка, яка нещодавно підняла прапор міста на висоту 7134 метри —вершину Паміру, пік Абу Алі ібн Сіни, — Ольга Шафінська. Що цьому передувало? Велике бажання, сила волі й духу й нежіноча витривалість.
“З дитинства любила лазити по деревах, дахах, міському залізяччю. Коли подорослішала, мене захопили гори. Спершу це були Карпати, їх обходила вздовж і впоперек. Захотілося чогось більшого. Два роки тому піднялася на Казбек, на вершину 5034 метри. По духу я — екстрималка. Захоплююся альпінізмом, скелелазінням, спелеологією, сплавами, стрибками з парашутом… Рухливі види дозвілля — це моє”, — розповідає пані Оля.
Своїм захопленням не зрадила навіть після важкої травми хребта, яку отримала під час ДТП. Лікарі казали, що більше їй, тендітній білявці, важкий гірський рюкзак не підняти. Але душа її тому перечила. Коли лежала в лікарні, читала про альпінізм, дивилася документальні фільми. І відгуки тих, хто був найвище, її надихали. Замовила в Інтернеті спорядження… І, одужавши, таки згуртувалася з командою альпіністів-аматорів, щоб підкорити Памір (гори на межі Таджикистану і Казахстану— ред). Напередодні про свою ідею розповіла міському голові Олександру Симчишину, який подарував їй прапор міста. Тому, підіймаючись до вершини, відчувала відповідальність перед рідним містом.
Сходження тривало 21 день! У команді семеро, троє з них — жінки. На вершині, яку долала, критичною точкою було таборування на висоті 5300 метрів. Переходи від одного табору в інший відбувалися, зазвичай, за 6-15 годин. Це, переважно, нічні переходи, з ліхтариками. В таборі перепочинку потрібно було вставати навіть о третій ночі. Альпіністи при собі мали навігатори, орієнтувалися на позначки, сліди попередників тощо. Втім найважче в горах пережити період акліматизації.
Тиск падає, розріджене повітря — лише 30% від норми. Контраст температур, погодніх умов: палюче сонце, гори, лавини, буревії, дощі, сніг.
“Реально на восьмий день відчуваєш виснаження та втому. Саме в цей час нам потрібно було переходити критичну ділянку — страшні ландшафти. Сонце світить, сніг випалює очі, навколо градусів 40 спеки, вітерця немає. А вночі до – 25С˚ і сильний вітер. А ще могло випасти до півтора метра снігу. Потрібно було постійно пильнувати намет, щоб не завалило. А коли чули грозу, одразу мали відкинути подалі все залізне спорядження. Сидиш у наметі і тільки думаєш, щоб лавина не дійшла до табору. В 1990-му році, до слова, на висоті понад 5000 метрів тут загинула група альпіністів — 43 особи. Тоді через землетрус зійшла лавина, яка накрила їхній табір”, — розповідає Ольга Шафінська. Відтак, каже хмельничанка, до такої експедиції потрібно готуватися.
“Потрібно робити якнайменше рухів, вони мають бути повільними і обдуманими. Адже кожен рух — це витрата енергії і сильна задишка, не вистачає повітря. Відчуваєш себе, наче в космічній невагомості. А загалом енергетика гір дуже класна. Вражень не передати. Такого не відчувала ніде”! — ділиться враженнями альпіністка.
Природа там просто неймовірна, запевняє Ольга Шафінська. За її описами, на висотах, де ще немає снігу, лежать насипи порід різного кольору: чорного, червоного, помаранчевого, зеленого, блакитного і навіть білого. Стрімкі гірські річки. Людина нижче від вершин ще може зустріти живих істот. В горах Паміру стадом ходять волохаті яки, вівці, коні… Усі мирно пасуться, незважаючи на зайд-альпіністів. Найбільше там бабаків, їхня грайлива поведінка тішила пані Ольгу найбільше. Шкодує, що через брак сил не мала змоги нафотографувати тамтешніх квітів. Каже, вони зовсім інші, ніж у нас, просто дивовижні. Дошкуляв і рюкзак за плечима на понад 25 кілограмів, але без нього ніяк. Це свого роду і шафа, і кухня, і спальня, де кожна річ необхідна. Щодо їжі — це окрема тема. Поїсти в горах можна, розтопивши спеціальним пристроєм сніг. При цьому він нагрівається тільки до +70˚С і тане близько 40 хвилин. Їли сублімовану їжу. Нині таку виготовляють чимало українських виробників.
“В екстремальних гірських умовах можна схуднути за 20 днів до 20 кілограмів, адже споживаєш значно менше калорій, ніж витрачаєш. Але про свою вагу, зовнішність там зовсім не думаєш, не до цього. На висоті вище 4000 метрів зубна щітка вам не знадобиться. З собою брала лише гігієнічні серветки, креми для обличчя та від сонця. Дійшовши до 4000 метрів, мали спуститися на 3600 метрів, перепочити два дні і знову підійматися далі. Такі правила, щоб звикнути до клімату”, — додає екстрималка.
Зазвичай всі проходи в гори організовують до середини липня. Ольга Шафінська подорожувала з Хмельницького до Києва, потім — Бориспіль — Стамбул — Бішкек — Ош. Це забрало майже дві доби. В Оші відпочила лише півдня. Тут вдалося поспілкуватися з місцевими жителями, переважно тими, які обслуговують альпіністів на віслюках і конях. За враженнями хмельничанки, вони дуже скромні і чуйні люди, люблять говорити про свої родини. Усі — мусульмани, тому жіноцтво ходить із покритими головами.
Каже, дізнавалася, що раніше з наших країв на вершину підіймалися лише двоє камʼянчан у 2015 році, про хмельничан інформації не знайшла. Коли ж прапор міста замайорів на висоті 7134 метри, Ольга не могла стримати емоцій від щастя. Була, наче на вершині світу.
Приїхавши додому, досі не може наговоритися про свої враження. Зізнається, що гори змусили її переосмислити життя. Вона відчула, наскільки ми перевантажуємо себе зайвими думками, переживаннями, навіть матеріальними речами. Насправді істинне задоволення дає зовсім інше. Гори довели їй, що можливості людини — безмежні.
Нова мрія — піднятися на висоту 8 тисяч метрів у Гімалаях, аби й там замайорів прапор рідного міста.
Ірина Салій