23 серпня на Проскурівській відбулась друга мистецька презентація з серії стріт-арт проєкту “Вони любили наше місто. А ти?”, який знайомить хмельничан з видатними особистостями, які жили і творили у Проскурові-Хмельницькому та залишили спадок у різних сферах життя міста. Її герой — легендарний Кость Місевич.
Понад сто років тому він, як ось ми нині, ходив нинішньою Проскурівською та іншими вуличками тодішнього містечка, і, взагалі, знав Проскурів, як ми тепер знаємо сучасний Хмельницький. Кость Місевич (1890-1943) — людина-легенда, всесвітньо відомий бандурист і майстер бандури, перший голова проскурівської “Просвіти” на початку ХХ століття, політик, учасник визвольних змагань часів УНР, згодом — вояк УПА і повстанський митець, який загинув у 1943-ому на Тернопільщині. Поруч із зброєю завжди була бандура, з якою він виступав перед воїнами УПА по всій території Волині та Тернопілля. Його могилу волинські пошуківці віднайшли лише в 2003 році. З того часу відбулося повернення Кості Місевича, його ім’я наново ожило в історії, щоб з неї вже ніхто не зміг його викреслити.
Талановитий бандурист виховав плеяду учнів, послідовників, які продовжили його справу за океаном — в Америці, де в Нью-Йорку відкрили школу гри на українській бандурі, везучи з собою в далеку еміграцію інструменти, які виготовляв їх талановитий учитель із Проскурова. Ці бандури нині і в музеях США та Європи, в приватних колекціях. У нещодавному інтерв’ю нашій газеті відома хмельницька художниця Оксана Мазур, співаторка барельєфу Костя Місевича в Хмельницькому, дуже влучно сказала про особистість Місевича: “Він насамперед є носієм гуманістичних ідей, бо ж відкривав не школи кулеметників, а школи бандуристів. Але жив у час, коли вирішувалась доля України, тож довелося брати в руки зброю. Очевидно, в гуманістах загострене почуття власної відповідальності. Коли я задумувала ідею цієї меморіальної дошки, зрозуміла, що Кость, уміючи так любити, дарувати любов людям своїм мистецтвом (вже цього достатньо, щоб бути патріотом!), віддав за цю любов життя. У цьому суть благородства людського духу, і ця спадкоємність живе в українській душі”.
Тривалий час ім’я видатного нашого земляка було несправедливо забуте, і те, що легендарний українець народився і прожив молоді роки у Глезневому, теперішньому Лезневому, не було відомо навіть переважній більшості теперішніх лезнівчан. Ретельно замовчуваний у тоталітарні радянські роки, майже забутий і після відновлення Української незалежності, він повернувся в рідне місто зовсім недавно, уже після 2000-х років, першими публікаціями в тодішній місцевій пресі. Нині про Костя Місевича можна дізнатися з матеріалів музею історії м. Хмельницького, з фондів публічної бібліотеки, його ім’ям названо вулицю, його барельєф урочисто відкрито у 2020 році на фасаді історичного будинку міської ради, де в роки УНР розміщувалась міська дума, депутатом якої він був.
У день відкриття вуличної акції мистецький майданчик на Проскурівській нагадував музей: тут розмістили свої локації науковці музею історії м. Хмельницького, працівники міських бібліотек з виставками книг та публікацій, для ерудитів пропонувалась лотерея на краєзнавчу історичну тематику. Вуличну акцію відкрив зразковий ансамбль бандуристів “Намистечко” дитячої школи мистецтв (керівник Марія Ковбасіста), соліст ансамблю “Козаки Поділля”, бандурист і лірник Ярослав Камінський, інші хмельницькі митці, які переконали, що сучасні молоді хмельничани люблять і популяризують бандурне мистецтво. Адже бандура — символ України, її душа і гордість. І той факт, що наш земляк прославив наш національний інструмент і рідну землю, наповнює душу кожного небайдужого хмельничанина гордістю і любов’ю.
Нині наші музейники збирають по крупинці, епізод за епізодом історію життя легендарного бандуриста-воїна. “Власне, ми відтворюємо в наших експозиціях не лише біографію Костянтина Місевича, його побратимів, а загалом історичну добу боротьби українців за волю періоду УНР, УПА, часів, в які формувалась незалежна Україна ХХ століття. На жаль, тоталітарний режим знищував нашу історію визвольних змагань, і тому кожна нова знахідка, кожне вдале дослідження для нас велика цінність,” — сказала директорка музею Галина Барабаш. Наукова працівниця музею Оксана Собко, публіцистка і дослідниця життя Костянтина Місевича, розповідає про найцікавіші зібрані експонати. “Особливо цікаві біографічні матеріали про діяльність Костя Місевивича вже в еміграції в 1930-х роках. Нам надали їх львів’яни, родичі дружини Місевича Маргарити Боно-Місевич, випускниці консерваторії, оперної співачки, яка самотньо померла в бідності за часів колгоспів у волинському селі. Їх зберігала внучата племінниця Маргарити, пані світлої пам’яті, Клавдія Бачинська. Її чоловік Сергій Бачинський надіслав нам документи польської жандармерії, тому що Кость змушений був щороку звітувати польській жандармерії, під наглядом якої перебував. Ось нам і надіслали його анкети. Тепер це наші експонати. На жаль, особистих речей не маємо. Також ми підтримуємо тісні зв’язки з волинським дослідником, бандурознавцем Назаром Волощуком, який і розшукав могилу Місевича. Співпрацюємо з Кременецьким краєзнавчим музеєм, готуємо спільний проєкт. Що найцікавіше з експонатів? Звісно, це бандури, які Кость виготовляв для своїх учнів. На світлині— діатонічна бандура роботи Місевича, з Кременецького музею. Цікава світлина від Назара Волощука: це бандура Місевича, яка знаходиться у фондах Стокгольмського (Швеція) історичного музею. І ще цікавий експонат — також світлина бандури, знайденої в Чернігівських ремонтних майстернях,з підписом Місевича. Місцеві майстри випадково знайшли її, дали оголошення, що продається старовинна бандура. Її придбав священник із США, українець, і передав Марійці Бурмаці, а та подарувала Тарасові Компаніченку, найвідомішому нашому сучасному бандуристу. І вона тепер звучить. Ось яка повчальна і драматична історія з життя Костя, бандури, України”.
Така захоплююча музейна екскурсія в рамках стріт-проєкту справді чудовий подарунок до Дня Незалежності рідному місту. Власне, незалежність і повертає нам героїчні і волелюбні постаті великих українців, які залишили свій слід в історії нашого міста, яку досліджуємо, нарешті — бережемо і далі пишемо вже ми, ровесники відновленої незалежності.
“Мистецький проєкт “Вони любили наше місто. А ти?” є частиною програми розвитку міської територіальної громади у сфері культури на 2021-2025 роки “Нова лінія культурних змін”, — розповіла координаторка проєкту, заступниця начальника міського департаменту культури та туризму Світлана Шевченко. — Ми його робимо вуличним, щоб якомога більше людей, гуляючи Проскурівською, могли познайомитись з тими видатними постатями, людьми, які жили тут, багато зробили для нього, для громади. Перша арт-історія була присвячена директору Проскурівського театру Борису Шильману. Нинішній, до Дня Державного Прапора, Дня Незалежності, розповідає про Костя Місевича, чия постать безпосередньо дотична до цих подій. До Дня міста, у вересні, готуємо стріт-акцію про першого міського голову Миколу Сікору, який керував Проскуровим у непростий час на початку століття, в період визвольних змагань доби УНР, відкривав лікарні та їдальні для знедолених, фактично рятував місто у ті непрості часи”.
…І, повертаючись до постаті Кості Місевича, хочеться сподіватись, що в цій царині будуть працювати не лише музейники, а й хмельницькі письменники: на жаль, поки що художньо-публіцистичного твору про нашого видатного земляка ще немає на книжкових полицях.
Тетяна Слободянюк