Розгуляй душа — літо! Навіть поважного віку люд воно молодить, повертає до пісні, танцю, музики, романтики. От і в міському культурно-мистецькому центрі “Ветеран”, врешті звільнившись від тенет карантину, влаштували другий фестиваль народної творчості серед первинних ветеранських організацій і ЖЕКів.
Діти війни, ветерани праці, мудрі й талановиті, частували своєю творчістю усіх, хто завітав до них на свято.
“Міські первинні ветеранські організації діють у мікрорайонах міста і при різних організаціях та установах. У їх складі — 26 тисяч осіб. Шукаємо можливості, аби влаштувати для них змістовне дозвілля. Адже для людей поважного віку так мало робиться хороших справ, хоч заслужили найкращого. От і заснували обласний фестиваль ветеранських хорів, міські ретровечірки просто неба і цей міський фестиваль народної творчості”, — зазначив художній керівник культурно-мистецького центру “Ветеран” Михайло Люшня.
Репертуар фестивалю — розмаїтий, від пісні й танцю до гумору й сатири. Словом, кожен член “Ветерану” міг проявити свою творчість.
Люди зі срібними скронями співали й розповідали про найголовніше. Найперше, — про Україну. Доля кожного з них непроста, за життя бували в різних куточках світу, але, краще, ніж вдома, себе не відчували ніде. “До рідного краю несуть мене крила”, — заспівали члени народного колективу ПВО №4 мікрорайону Заріччя.
Кохання — вічне почуття, йому, як відомо, кожен вік покірний. Про нього теж співали й розповідали вірші ветерани. Зворушливий “Лист самій собі, старість” написала Валентина Соловйова, де поділилася власними секретами щастя. Один із них — берегти свого чоловіка, бо тільки він пам’ятає твою юність і сприймає тебе, незважаючи на сивини. А ще радила не чекати вдячності від дітей, бо мудрі батьки чекають від них тільки любові.
Як жити, попри всякі біди та негаразди: низькі пенсії, пандемію коронавірусу, хвороби й самотність? З Гумором! В цьому переконали учасники фестивалю, інакше складний світ не сприймеш. І всипали гарячих гуморесок Павла Глозового, навіть авторських.
Особливо пройняли вірші та пісні про рідне місто. Чудову пісню про мікрорайон Книжківці подарував тамтешній колектив “Книжківчанка”, а слова належать членкині культурно-мистецького центру — відомій подільській поетесі Ользі Лихогляд.
Ті, кому за…, довели, що в їхньому віці також весело і всі людські почуття нікуди не зникають, навіть ще більше проймають.
Подібні фестивалі — не лише можливість поділитися талантами, це місце зустрічі однолітків. Тут можуть поспілкуватися, обговорити злобу дня й загорітися новими музично-поетичними ідеями. Для цього й існує в місті “Ветеран”.
Одна з тем, яка, як і решті українців, не виходить із голови ветеранам, — війна на сході країни.
Колись війна вже зруйнувала щастя їхніх родин. І тепер, попри вік, члени центру “Ветеран” роблять усе можливе, щоб допомогти атовцям.
“Усе життя працювала в Книжковецькій школі вчителем математики й фізики. Своїми учнями пишаюся. Багато з них нині сидять в управлінських кріслах, а 46 моїх випускників воюють у зоні АТО, ООС. За них молюся щоночі. Намагаюся домогти й ділом. Разом з членами нашої ветеранської організації зробили благодійний збір необхідних речей для хлопців-вояків. Інколи син каже мені: “Мамо, спочиньте, тиск, запаморочення…, а ви — невгамовні. Відповідаю, що ще не час. Бо дійсно відчуваю, що повинна й можу робити корисні справи. Особливо, коли Україна у вогні війни”, — розповіла голова первинної ветеранської організації Книжковець Валентина Коляденко.
“Радий, що наш ветеранський тил ще міцний. Гадаю, не раз влаштуємо для міста свято пісні, танцю, музики й поезії. Нам є про що розповісти прийдешнім поколінням”, — зазначив голова міської організації ветеранів України Мунір Садиков.
Ірина Салій