Офіційно місто відрізняють від села за кількістю населення та площею, але різниця передовсім у культурному, інфраструктурному розвитку. Місто – це високі будівлі, громадський транспорт, театри, парки, кафе… І за всім цим стоїть людина. Кожен архітектурний елемент створений майстром, кожен мистецький заклад живе талантом його представників. Доля того чи іншого міського осередку пов’язана з долею особистостей, які його заснували та розвивали.
Про тих, хто впливав на становлення нашого міста в різні часи, розповіли минулої п’ятниці в рамках стріт-арт проєкту на Проскурівській “Вони любили наше місто. А ти?”. Організатори проєкту – міське управління культури та туризму за участі міського Будинку культури, музею історії міста, міського музею-студії фотомистецтва та Централізованої бібліотечної системи.
Особливу увагу приділили засновнику першого міського камʼяного театру (тепер міський Будинок культури) – Боруху Срулю Шильману. Він став меценатом створення цього міського мистецького осередку в 1907 році. Доти в місті існувала деревʼяна споруда театру Шильмана, заснована на вулиці Камʼянецькій в 1892 році. Театр Шильмана спершу був театром мандрівних артистів. Саме на проскурівській сцені театру Шильмана судилося востаннє виступати видатній українській акторці універсального перевтілення, співачці – Катерині Рубчаковій.
У 1919-1920 роки театр Шильмана перетворився на зал засідань уряду УНР та Директорії. Свого часу тут побували голова Директорії УНР Симон Петлюра, командуючий Січовими стрільцями Євен Коновалець.
Був період, коли театр Шильмана перейменували в клуб ім. В.Леніна.
Згодом в будівлі діяла трупа теперішнього обласного академічного муздрамтеатру ім. М.Старицького, який незабаром переїхав до нинішньої філармонії і лише потім – до будівлі, де діє досі.
В 1960 році славнозвісну будівлю театру Шильмана перейминувели на Хмельницький міський Будинок культури.
Екскурсію міським Будинком культури провів режисер народного аматорського театру “Дзеркало” Дмитро Гусаков, який перевтілився в самого Шильмана. Решта театральної трупи в костюмах, стилізованих під минулі епохи, закликали перехожих із Проскурівської до історичної будівлі. Розповідали, зокрема, про колективи, які тут діють: народний аматорський театр “Дзеркало”, зразковий ансамбль народного танцю “Намисто”, народний ансамбль бального танцю “Успіх”, народний аматорський хор ветеранів “Надвечірʼя”, студія оригінального жанру “zLights”, народний аматорський ансамбль народного танцю “Веселка” народна аматорська капела бандуристів та інші.
Книжкову виставку й вікторину “За лаштунками проскурівського театру” підготували для містян представники міської Централізованої бібліотечної системи.
“Зібрали книги, які розповідають про кінець XIX початок XX століття, коли в Проскурові розпочинався розвиток культурного життя. Серед видань – дві книги Емануїла Коренблита. Це наш проскурівчанин, дитинство якого пройшло в старих будиночках біля теперішнього ТЦ “Дитячий світ”. Цей автор надзвичайно гарно описує Проскрів, з великою любовʼю до рідного міста. Його книги в нашій біліотеці ніколи не стоять на полицях довго, їх завжди читають. Також демонструємо збірки звітів важливих конференцій, які відбувалися в місті, а також світлини, на яких зображені стародавні міські будівлі. Наприклад, будинок Бейріша Берлянта, якого зараз уже нема”, – розповіла завідуюча відділом обслуговування Центральної публічної біліотеки Валентина Свериденко.
Міський музей-студія фотомистецтва підготували фотовиставку “Cтаре – нове місто”. Сучасні краєвиди Хмельницького фотографував Костянтин Жданов. А про те, щ обуло на їх місці століття тому, свідчили старі фотографії різних авторів, які зберігаються в фондах міського музею-студії фотомстецтва.
Стилізовану фотовиставку (фотографії розмістили в імпровізованій кімнаті міщан минулих століть) автора Леоніда Западенка “Старий Проскурів” підготував музей історії міста.
Кожен міг сфотографуватися на цікавій фотозоні, де біля дзеркала стояли манекени, вбранітак, як колись одягалисямешканці Проскурова.
Ще одна цікава фотозона, де кожен міг стати в рамку з написом “Ось, що язробив для нашого міста”. Тобто кожен длямістамає зробти себе: стати відповідальним працівником, розвивати свої таланти тощо. І саме так доведемо, що любимо Хмельницький.
Ірина Салій