Наші новорічні герої, безперечно, відомі кожному хмельничанину: заслужена артистка України, художній керівник та головний диригент камерного оркестру музичного коледжу ім. В.Заремби, володарка Гран-прі Всеукраїнського конкурсу “Франкове підгір’я”, концертмейстер камерного оркестру філармонії, солістка академічного муніципального камерного хору Оксана Цмур та заслужений діяч мистецтв України, директор-художній керівник академічного муніципального камерного хору Ігор Цмур. Рік, що минає, став знаковим у житті зіркового подружжя, їхньою срібною мелодією: Ігор та Оксана відзначили 25-річний ювілей весілля і переконали, що хоча “срібна” дата календарно вагома, але сам час не залишив своїх міток на їхніх обличчях і долях, бо ж до щасливих людей він не поспішає, а кохання та активне життя залишають їх молодими та енергійними. За 2020 рік подружжя встигло реалізувати спільні та осібні митецькі проєкти, які стали подіями в культурному житті нашого міста й за його межами. Їхній творчий графік майже такий же насичений, як і минулими роками. І COVID-19, на який ми часто списуємо наші проблеми та нереалізовані мрії та плани, цьому не завада.
Навіть наша передноворічна розмова з пані Оксаною відбулась у вузькому часовому проміжку між генеральною репетицією дитячої опери “Пан Коцький” і денним концертом в обласній філармонії.
— Цього року ми вперше за тривалий час зустрічатимемо Новий рік удома, а не в зарубіжних турах, — розповідає пані Оксана, щойно завершивши репетицію. — Із різдвяними концертами за два десятиліття ми об’їздили майже всю Європу. Єдиний раз відпочивали сім’єю вісім років тому, з донькою Каролінкою в Туреччині. А початок нинішнього року ми зустріли в Німеччині. Муніципальний хор і поліцейський духовий оркестр під орудою Сергія Рабійчука, де я концертую, гастролював у рамках щорічного європейського “Мюзік-параду”. В обов’язковій програмі виконували оркестрові і хорові композиції з репертуару Майкла Джексона в аранжуваннях Сергія Рабійчука. Було складно, але яскраво, і це нас захоплювало. Виступали в Берліні, Лейпцигу, Кельні, Дрездені… Що запам’яталося, крім виступів? Чудова публіка. Європейці дуже люблять мистецькі акції. Причому глядацькі симпатії не мають віку. Квитки починають купувати за рік наперед і, уявіть, серед публіки чимало поважних людей далеко за 80…
Також із вагомих подій — перемога на мистецькому фестивалі “Українська музика в часі і просторі”, який традиційно проходить у Дрогобичі. Наш студентський камерний оркестр музичного коледжу імені В.Заремби, яким я керую, отримав гран-прі фестивалю.
Цей рік став дуже важливим і в творчому житті мого чоловіка, — продовжує моя співрозмовниця. — Разом зі своїм колективом Ігор Іванович працював у новому амплуа: в кіножанрі. 26 вересня, в День міста, відбулась онлайн прем’єра мистецького проєкту “Пам’ятники Богдану оживають”, присвяченого 425-річчю від дня народження Богдана Хмельницького. Це фільм-вистава, театралізоване дійство, в якому були задіяні не лише учасники різних мистецьких колективів, але й представлено новий напрям хорового мистецтва — “хоровий театр”.
Проєкт створено за підтримки Українського культурного фонду. Автори й актори прагнули передати дух визвольного часу, було задіяно безліч спец-ефектів: дим, світло, багаття, смолоскипи, багато натурних зйомок. І результат вражає. Богдана Хмельницького зіграв народний артист України Володимир Смотритель.
Другий важливий проєкт цього року — моноопера Віталія Губаренка “За межами кохання”, яку підготував камерний оркестр з диригентом Тарасом Мартинником, у головній ролі — заслужена артистка України Фатіма Чергіндзія. Прем’єра з успіхом пройшла у Вінниці.
Ще одна мистецька акція, яка запам’яталась: це програма “Як звучать пам’ятки”, де, крім відомих світових шедеврів, ми виконали прем’єру “Оperarustica” Євгена Станковича під орудою Олександра Драгана, цікавий твір у нетрадиційній для класики манері. Об’їздили майже всю область з цією програмою, виконували у соборах, костелах, палацових пам’ятках архітектури. Одними словами, працювали щоденно.
— Пані Оксано, але ж був і “мертвий” сезон, весняний карантин, під час якого мистецьке життя таки вимушено завмерло?
— На щастя, ми маємо невелику дачу у Видрових Долах, де проводили час. А часу виявилося стільки, що навіть картопельку і грядки посадили з Ігорем! Ми оптимісти, і тому знайшли безліч принад життя на природі: печена на вогні картопелька, шашлички… Хоча головні теми сімейних розмов у нас все одно мистецькі. А завершилася вимушена весняна самоізоляція — почались уроки онлайн, бо Ігор Іванович викладає у гуманітарно-педагогічній академії, я — в музичному коледжі. Набирались досвіду і в онлайн концертах. Звісно, хочеться виступів наживо, це природно. Але творчість триває і під час карантину: репетиції, підготовка нових програм. І, звісно, хочеться Новий рік зустріти тепло, по-домашньому, в родинному колі: з нашою бабусею Любов’ю Володимирівною Дацун, моєю мамою, яка все життя віддала нам, онукам, правнукам, яка є головним кулінаром всіх наших свят, з мамою Ігоря, Наталією Іванівною Цмур, яка щиро нас чекає в гості, донькою Кароліною, студенткою шостого курсу Вінницького медичного університету ім. М.Пирогова, яка буде медиком як бабуся. Але наші з Ігорем гени також у ній є: доня грає на кількох музичних інструментах, має гарний голос, експериментує в жанрах джазу, блюзу. Іноді втрьох у сімейному колі концертуємо.
— Чи є у вас новорічні традиції?
— Звісно. Ялинку встановлює Ігор Іванович, я — прикрашаю. Подарунки починаємо відкривати, як тільки годинник перетне кілька хвилин Нового року. Люблю, коли мені дарують фарфорові статуетки, які я колекціоную, новорічні іграшки ручної роботи. На столі, як завжди, класика: олів’є, налисники з червоною ікрою, салати з морепродуктів, шампанське…А десь о другій ночі ми вирушаємо до міської ялинки.
Є у нас і різдвяні традиції. У Святий вечір — 12 страв, як правило, пісних, улюблена страва — кутя. Обов’язково — риба у різних варіаціях, гриби, капусняк з квасолею, пампухи з вишнями, узвар… А вранці, 7 січня, йдемо до храму на Різдвяну службу. Для нас із чоловіком — це не лише час духовної розмови з Богом, а й дуже хвилююче відчуття гармонії, яку дає кохана людина, яка завжди поруч з тобою і дуже близька по духу.
— Що побажаєте нашим читачам?
— Щоб бути щасливими, потрібно жити активно, любити життя, не боятись випробувань та викликів і намагатись творити прекрасні, незабутні миті.
Тетяна Слободянюк