Обласний академічний театр ляльок святкує 50-річний ювілей. До цієї дати театрали дійшли з неабиякими здобутками: багатим репертуаром, оновленим приміщенням і професійним творчим складом. Лялькарів вітали представники міської та обласної влади, театрали, директори українських лялькових театрів, ті, хто працювали в ньому з часу заснування… Завершилося свято прем’єрою вистави, яку спеціально готували до ювілею, та вражаючим феєрверком.
Лялька — маленька подоба людини чи тварини, в якій передані добрі чи злі риси. Для малюка лялька — цілий світ у мініатюрі, з якою вчиться його розуміти. Коли дівчинка турботливо огортає ляльку клаптиком тканини, вчиться бути мамою. А хлопʼя, перемагаючи іграшкового змія, гартує хоробрість.
У дитинстві забавки з лялькою називаємо грою, подорослішавши, — театром. Ляльковий театр — це особлива царина, бо інколи на сцені ляльці вдається навіть більше, ніж актору. Нею підкорені не лише емоції та почуття лялькаря, а й магія та казка.
Той, хто керує лялькою, і сам справжній чаклун, який вдихає в неї життя. Ще з часів зародження вертепу знаємо, що саме ляльковий театр розповідав людям Біблейську історію народження світу. Напевно, вищі сили дали цьому мистецтву якусь особливу іскру, що запалює щирі дитячі усмішки, від якої тануть навіть найзашкарубліші душі…
Яке то щастя — мати в місті свій ляльковий театр, висококультурний осередок особливого мистецтва, яке в будь-якому віці допомагає повернутися в дитинство! У Хмельницькому він зародився не так давно, порівняно з іншими містами, лише піввіку тому. Свою територію лялька почала завойовувати в приміщенні на вулиці Проскурівского підпілля, де нині монотеатр “Кут”. Саме тут у двох орендованих кімнатах зародився обласний ляльковий театр під керівництвом Леоніда Портнова. Режисером невеличкої театральної трупи з чотирьох акторів став нині народний артист України Сергій Єфремов. Згодом театр переїхав у нове приміщення на вулиці Володимирській, де почав працювати під керівництвом заслуженого артиста України Леоніда Попова. Від початку створення хмельницький театр ляльок заявив про себе на всю Україну й за кордоном, в кінці 1980-х років заслужив на свій палац — приміщення на вулиці Проскурівській (колишній Палац піонерів).
Зараз його не впізнати. Значних змін театр зазнав із 2008 року, коли його очолила заслужений працівник культури України Алла Пундик. Тоді змогла привернути увагу обласної влади до проблем театру. Заклад отримав належне фінансування: відбулася низка ремонтних робіт та оновлення театральної техніки, транспорту. Театр ожив.
“Коли актори зайшли в приміщення після ремонту, виструнчилися. Довіра й підтримка влади надихнули їх на ще якіснішу роботу”, — згадує Алла Казимирівна.
Далі вдосконалення театру відбувалися за власні кошти, виручені з вистав. Нині юний глядач, прийшовши до театру, дійсно потрапляє в казку. Тут діють зимовий сад із тропічними рослинами, живий куточок із птахами та черепахами. Влітку малеча розважається на ляльковому дворику з атракціонами. Тож ще до вистави тут можна отримати масу позитивних емоцій. Такого нема в жодному ляльковому театрі країни, це підтверджують гості, які приїжджають до Хмельницького.
Театр турбується про юного глядача різного віку. Для наймолодших — від року до двох з половиною, при театрі створено Бебі театр. Для малюків розроблено спеціальний репертуар, розрахований на їх світосприйняття, облаштовано стільці зі спеціальними підвищеннями.
Звісно, найголовнішим скарбом театру є його вистави. Їх у репертуарі — понад 80, для дітей і дорослих. Одна з найстаріших — “Гусеня”, якій 47 років. Поповнюється театр і новими постановками, щороку їх народжується з півдесятка. Усі різноманітні, за мотивами літературних творів та народних казок. Нещодавно театр виграв найвищу нагороду на міжнародному фестивалі лялькових театрів у Вінниці за виставу “Спогад” за творами Тараса Шевченка.
До дня святкування свого ювілею театр підготував особливу постановку, в якій дідусь розповідає історії з театрального репертуару. Особливо проникливо обіграли вірш Лесі Українки “Тішся, дитино, поки ще маленька”. Ці слова, напевно, є головним гаслом мистецького осередку, який робить пору дитинства ще яскравішою.
В рамках ювілейного спектаклю сценічний калейдоскоп вимальовував і сюжети про Трістана та Ізольду, Кая та Герду, любов до трьох апельсинів. Казки та легенди світу зійшлися на одній сцені.
Понад 30 років головним режисером театру є заслужений діяч мистецтв України Сергій Брижань, який поставив чимало вистав із діючого репертуару.
“До нас приїжджають багато режисерів та художників із різних театрів України, щоб акторам було цікавіше працювати, а вистави були різноманітнішими. Це щоразу нове театральне дихання”, — додає очільниця театру.
Аби не закостеніти в одноманітності, хмельницький театр ляльок бере участь у різноманітних фестивалях. Започаткували й свій — міжнародний фестиваль лялькових театрів “Дивень”, на якому не тільки силами майстерності міряються, а й відбуваються майстер-класи від світових метрів. Назва фестивалю стала символом самого театру. Дивень — це міфічний телець із місяцем замість ріг. І сам театр нині називають “Дивнем”, бо вражає, дивує кожного. Планували провести фестиваль і до ювілею, але пандемія коронавірусу внесла свої корективи.
Головними китами, які тримають театр, звісно, є актори. Люди в затінку ляльки — двадцять театральних живих механізмів, без яких казка на сцені не оживе. Голосами казкових героїв вони одразу приковують увагу юних театралів до сцени. І так вміють емоційно налаштувати маленького глядача, що він разом із ними сміється, переживає. Найсолодшим дарунком за свою творчість митці вважають плескіт маленьких долоньок із 180 місць глядацької зали.
Не відбулося б сценічне диво й без інших творчих працівників театру, загалом їх 31: художники, звукорежисери, художники зі світла… Хотілося б особливо відзначити театральних бутафорів, які з клаптиків і шматочків роблять таких фей, ангелів і страховиськ — дух перехоплює. Кожна іграшка — унікальна коштовність.
Хмельницький театр ляльок знають не лише в Україні, а й в Австрії, Болгарії, Білорусі, Польщі, Хорватії, Вірменії — скрізь, де гастролювали.
10 років тому театру присвоєно звання академічного. Це як найбільша зірка на погонах.
На ювілей зʼїхалися майже два десятки директорів лялькових театрів України. Звучали вітання і від Міжнародної спілки діячів театрів ляльок. Зі словами вітань до театру зійшлися й директори комунальних установ міста, друзі театру, ветерани сцени. Особливими оплесками зустрічали заслужену артистку України Людмилу Янчишину, яка з театром від його початку. Розповіла, як колись аматоркою прийшла на прослуховування і сказала, що вміє говорити дитячим голосом. Перший режисер театру Сергій Єфремов одразу взяв обдаровану дівчину на зар-плату 40 карбованців, що вдвічі менше, ніж вона отримувала на попередній роботі. Але головна роль майбутню артистку спокусила більше, ніж гроші.
За високу професійну майстерність, неоціненний вклад у розвиток культури, багаторічну сумлінну працю хмельницькі лялькарі в день святкування ювілею отримували грамоти та нагороди від обласної ради, облдержадміністрації та міської ради.
Керівництво міста на святі представляла керуючий справами міськвиконкому Юлія Сабій. Від міського голови Олександра Симчишина вона нагородила актора Олександра Зайця, завідувачку постановочної частини Людмилу Кіретову, бутафора Світлану Пахучу та почесною грамотою та цінним подарунком — весь колектив театру. Юлія Сабій пообіцяла підтримку театру від міської ради, побажала нових творчих успіхів та процвітання.
Як бризги шампанського вибухнули на святкуванні барвисті феєрверки. Уся театральна трупа голосами зозулі накувала театру ще багато довгих і щасливих років життя.
Ірина Салій