Хмельницька громадська організація “Центр розвитку театру “Час Т” взялася за активну популяризацію українського аматорського театру. За ініціативи її очільника — режисера Дмитра Гусакова (на фото стоїть у центрі) в жовтні відбудеться всеукраїнський онлайн фестиваль аматорських театрів “АКТ Перший”. Про всі подробиці наша з ним розмова.
— Пане Дмитре, окрім очільництва “Часу Т”, ви є режисером міського народного аматорського театру “Дзеркало”, який одним із перших у Хмельницькому почав не просто брати участь в онлайн фестивалях, а й перемагати. Розкажіть про цей досвід.
— Ще до карантину наш театр готувався до прем’єри вистави за п’єсою Славомира Мрожека “Кароль”. Але карантин завадив травневому показу постановки в театрі. Відтак ми почали шукати інші шляхи реалізації нашого творчого потенціалу. Оскільки українські театральні фестивалі почали переходити в онлайн режим, ми вирішили взяти в них участь. У фестивалі, приуроченому до Дня театру, “Вішак-online” з 26 колективів-учасників стали третіми. Як винагороду отримали можливість після завершення карантину показати нашу виставу в Луцьку, звідки організатор фестивалю — театр “Гармидер”. Успіх на першому фестивалі спонукав до участі в міжнародному театральному Інтернет-фестивалі “TEATR.NET”. У ньому були представлені професійні та аматорські, дитячі та дорослі театри з різних країн. Не сподівалися, але наш театр “Дзеркало” посів друге місце в номінації “аматорські театри”. Перемогу принесла вистава за п’єсою грузинського драматурга Лаші Бугадзе “Вражена Тетяна”. З одного боку, онлайн фестиваль здається легшим, адже свої вистави записували на відео і надсилали оргкомітету. Але, з іншого боку, досить непросто якісно відзняти відеовиставу. Неякісна зйомка може спотворити хорошу сценічну роботу. Додам, що онлайн фестивалі дали нам змогу почути більше критики від відомих театральних діячів під час обговорень конкурсних робіт в Інтернеті.
— Певно, досвід участі в двох онлайн фестивалях підштовхнув вас до створення хмельницького фестивалю “АКТ Перший”, завдяки якому зможемо побачити кращі роботи ураїнських аматорських театрів?
— Спочатку хотіли, щоб це був офлайн фестиваль, традиційний — наживо, але карантин змінив наші плани. У проведенні фестивалю вирішили шукати підтримки Українського культурного фонду. Виграли грант на умовах співфінансування. Тобто, 60% коштів на фестиваль дає фонд, а решту 40% надасть Хмельницьке міське управління культури і туризму. Загальна сума — 122 тисячі гривень.
— Розкажіть про концепцію фестивалю.
— Зробити його аматорським вирішили тому, що більшість членів нашої громадської організації “Час Т” — актори-аматори театру “Дзеркало”. Взагалі саму організацію засновували передовсім для розвитку аматорського театру. Після відбору заявок на участь у фестивалі, а подали їх 36 театрів із різних міст України, обрали п’ять кращих. Знімальна група з Хмельницького їздитиме містами театрів-фіналістів і зніматиме їхні постановки на відео. Потім, з 7 по 11 жовтня, ці роботи транслюватимуться в YouTube та Facebook. Кожному колективу присвячуватиметься окремий день. Крім того, зніматимуться невеличкі передачі про кожен театр та майстер-класи від акторів і режисерів цих театрів. Тобто, з кожного театру буде три відеороботи. Усіма технічними питаннями займатиметься хмельницька кіностудія “Bad Rabbits Foundation”. А ще хмельницький фотограф Сергій Аніськов робитиме серію світлин про життя і творчість театрів-фіналістів. Усіма фестивальними питаннями займається оргкомітет: я — директор “АКТа Першого”, проєктна менеджерка фестивалю Юлія Рахно та бухгалтер Михайло Фіщенко. Дуже допомагає з організацією фестивалю міський Будинок культури. Волонтерами фестивалю є актори театру “Дзеркало”.
— Хто ж потрапив до фіналу “АКТа Першого”?
— Чернівецький народний драматичний театр із виставою “Про мого білого старого качура” режисера Івана Диниліна. Цей колектив, створений ще 1952 року, є лауреатом навіть міжнародних фестивалів. Їхня вистава — казка для дорослих, яка дає відповіді на запитання: чи готове суспільство до зустрічі Людини з Білим Качуром — чи пробачить воно любов, яка не входить у загальноприйняті рамки. Також зніматимемо постановку “Cтусанина” столичної театральної спільноти “DSP. Київ”. Це буде поетична вистава за поезією Василя Стуса режисера Олександра Боровенського. Загалом, київська театральна студія спеціалізується на поетичних сценічних постановках, зокрема популяризує українських поетів.
До фіналу фестивалю потрапила й театральна студія при харківському Театрі для дорослих. Зніматимемо її виставу “Як Боги впадуть…” за пʼєсою Сельми Дімітрієвич. Це екзенстанційна комедія з елементами абсурду про стосунки літніх батьків і вже дорослих дітей. Також серед кращих на фестивалі — молодіжний театр “Sіlentium” з Калуша, створений переважно з випускників місцевого коледжу культури і мистецтв. Він представив виставу за мотивами Марка Твена “Архів сімейства Адама і Єви” про стосунки чоловіка й жінки, інсценізація Олекси Заворотнього. Потрапив до фіналу й наш театр “Дзеркало” з п’єсою “Вражена Тетяна”. Постановка — абсурд на одну дію. Нею намагаємося зруйнувати різні стереотипи та кліше, показати абсурдність сучасного світу.
— Хто і за якими критеріями відбирав фіналістів?
— До складу експертної групи фестивалю входять львівська театрознавиця, авторка театральних журналів, організаторка клубу “ТЕАТР. Я” Катерина Сегет, столичний режисер, художній керівник театральної студії “Вік” Микола Бабин та хмельничанка — драматургиня, театрознавець, завідувач літературною частиною обласного академічного муздрамтеатру ім. М.Старицького Марина Бортник-Гулевата. Вони давали свою професійну оцінку відеовиставам українських аматорських театрів, їхньому вдалому опису. Для фіналу обирали різнохарактерні вистави з цікавим актуальним змістом за творами українських та зарубіжних авторів. Один із головних критеріїв відбору — вистави мали бути україномовними.
— Вимоги до аматорських театрів менші, ніж до професійних?
— Скажу з власного досвіду, як головний режисер обласного академічного муздрамтеатру ім. М.Старицького, що вимоги до аматорського театру такі ж, як до професійного. Єдина відмінність — для аматорів акторство — хобі, вони не отримують за це грошей. Найчастіше в аматорських театрах професійну освіту має лише режисер.
— Все ж часто для глядача аматорський театр менш авторитетний, ніж професійний.
— На жаль, але скажу на захист аматорів, що український професійний театр виріс саме з аматорського, усі корифеї театру колись були аматорами. Так, іноді театрали насторожено ставляться до аматорів. Але ці стереотипи треба ламати, бо аматорський театр може бути не гіршим, інколи навіть кращим. Як у професіоналів бувають вдалі й невдалі вистави, так і в аматорів.
— Нині в Україні аматорський театр стає популярнішим?
— Так, однозначно. Про це можна судити вже з того, що за 15 днів збору заявок учасників “АКТа Першого” їх надійшло 36, це багато. Аматоський театр розвивається, бо заснований на безкорисливій любові до театру, він не боїться експериментів та новацій. Раніше навіть я боявся говорити слово “аматорський”, замінював його на “любительський”. Але зрозумів, що це не правильно й почав боротися з власною пересторогою та руйнувати стереотипи інших. Прищепити любов до театру, зокрема до аматорського, є головним завданням громадської організації “Центр розвитку театру “Час Т”, яку я очолюю.
— Розкажіть трохи про неї.
— Сюди входять театрали, професійні та непрофесійні актори, словом, усі закохані в театр. Але кістяк громадської організації — народний аматорський театр “Дзеркало”. Першочергово створили громадську організацію, щоб мати юридичну основу для розвитку цього театрального колективу. Це допомогло нам подати заявку в Український культурний фонд. Ми — неприбуткова організація, лише прагнемо розвинути свій творчий потенціал. Протягом двох років з часу заснування проводили різні заходи на так званій незалежній сцені в орендованому приміщенні, яке нам виділила Хмельницька міська рада. Але термін здачі приміщення без орендної плати збіг і, на жаль, змушені були виселитися, адже не мали коштів на його оплату. Нині збираємося в міському Будинку культури, проте мріємо, щоб у нас з’явився власний куточок, де хоча б були стіл та стільці.
— Попри карантин ваша творча діяльність продовжується. Ви відкриті до співпраці з іншими творчими силами?
— Звісно. У нас продовжуються репетиції театру “Дзеркало”, нові ідеї народжуються в громадській організації. А щодо співпраці, долучаємося до всіх цікавих проєктів. Нині готуємо номер до Дня Незалежності, це буде театр рук. Нещодавно нам запропонували зіграти піратів на водному святі, яке проводило міське управління молоді і спорту. Часто театр “Дзеркало” запрошують у бібліотеки.
Та все ж поки наша головна мрія — гарно зняти вистави фіналістів “АКТа Першого”, хочеться, щоб фестиваль став традиційним, а фестивальне відео залишилося на згадку про якісні аматорські вистави наступним поколінням.
— Дякую за розмову.
Ірина Салій