Жіночі історії

Любов зла…

Приміським потягом Катя вже другий рік добиралася до райцентру. Там, за 40 кілометрів від Києва, вона знайшла роботу після педінституту. За цей час вона знала майже всіх пасажирів в обличчя. Здебільшого, це були чоловіки, які так само, як і вона, їхали на роботу. Після того, як у невеличкому містечку збудували потужне підприємство, сюди потягнулось чимало робочого люду. Катя вже звикла до їхнього гумору і нецензурних слів, якими вони раз через раз перекидались, граючи в підкидного, як і до спертого, специфічного запаху в старих вагонах. Дівчина кілька хвилин дивилась у вікно, за яким пролітали приміські будинки та знайомі пейзажі, що тонули в пелені вранішнього туману, потім занурювалась у черговий роман і майже 45 хвилин жила щоразу в іншому вимірі і часі, захоплюючись сюжетом нової книги.
На першій зупинці до вагону увійшов молодий чоловік. Він зовсім не був схожим на постояльців потяга. За чорним капелюхом з широкими полями ховалось чисто виголене обличчя та пронизливі чорні очі, а за темним плащем проглядалась міцна спортивна фігура.
“Чорний принц”, — подумала Катерина і її очі зупинились на чистих, натертих до блиску, черевиках загадкового незнайомця. Вона чомусь завжди звертала увагу на взуття чоловіків. Їй здавалось, що по них можна розпізнати характер, звички і навіть професію.
— Педант, ревізор і точно холостяк, — подумала вона і, зробивши в книзі закладку, направилась до тамбура. На вулиці періщив дощ, надсадно стукаючи у вікно вагона. Поїзд загальмував і, трохи проїхавши вперед, зупинився. Ступивши на перон, Катя підняла комір куртки і, переступаючи великі калюжі, швидкою ходою пішла навпрошки до школи. Тіло дерев’яніло від холоду і вологи. За хвилину Катя відчула на собі чийсь погляд, а, коли озирнулась, аж підскочила. За крок від неї, тримаючи велику парасолю в руках, стояв чоловік у капелюсі. Вона здивовано подивилася йому прямо в очі.
— Ховайтесь, а то змокнете, — сказав він, посміхаючись.
Катя ствердно кивнула, затримавши погляд на краплях дощу, які стікали по його обличчю.
— Дмитро, — відрекомендувався молодий чоловік.
Дівчина розгублено усміхнулася і в її очах, як у калюжах, заграли вогні ліхтарів.
— Катерина.
Він подивився на її вологі губи, ямочки на щоках, зупинив погляд на очах, а потім витягнув з кишені рукавички.
— Ви забули їх на столику в купе.
— Дякую.
Сховавши згубу в сумку, Катя хотіла вискочити з-під його парасолі, але Дмитро галантно взяв її під руку.
— Я проведу вас, якщо не заперечуєте.
Катя кивнула головою на знак згоди і вони, наче давні знайомі, звернувши з вузької і слизької від дощу стежки, направились швидкою ходою до центральної вулиці райцентру. Біля школи Катя хотіла вже розпрощатися з Дмитром, але він довів її до дверей і шепнув на вухо: “До вечора”.
День у школі промайнув дуже швидко. До потяга залишалось якихось дві години і Катя взялася перевіряти зошити. В цей момент до класу зайшов учитель історії Анатолій. Молодий чоловік уже більше року підбивав клинці до Катерини, але вона залишалася незворушною, хоча хлопець був вродливим, порядним, а головне — прекрасним педагогом. Його обожнювали учні, бо ніколи не підвищував на них голос і за п’ять років не поставив жодному двійку.
— Катю, може, сьогодні не поїдеш? Мама пирогів напекла, на вечерю запрошує.
— Ось якби ти сам напік пирогів, я б ще подумала, — віджартувалась Катя і, припудривши носик, почала збиратись на потяг.
— Можна провести тебе? — якось невпевнено запитав Анатолій, взявши обережно Катю за руку, але й цього разу йому не вистачило сміливості зізнатися їй у почуттях. Катерина, наче прочитала його думки:
— Я люблю тебе, Толю, але люблю як друга, розумієш?
Дорогою на станцію Катерина думала про Дмитра. Вона намагалась зрозуміти, чим він підкорив її серце з першої хвилини знайомства.
На пероні було багатолюдно. Дівчина шукала очима Дмитра, але його не було. Катя гірко посміхнулась і ступила на східці вагона. Читати не хотілось. Байдуже заціпеніння, що охопило її тіло, потихеньку огорнуло і мозок. Перестук коліс, мірне мелькання стовпів гіпнотизували і м’яко захоплювали за якусь примарну межу, подалі від повсякденності. Вона згадувала ранкове знайомство і їй стало соромно, що повелася на слова загадкового чоловіка у чорному капелюсі.
За 40 хвилин приміський потяг був уже в Києві. Ще з вікна Катерина побачила на пероні чоловіка в чорному капелюсі з величезним букетом білих хризантем. Дмитро пильно вдивлявся в пасажирів, які виходили з вагонів. Ступивши на сходинку, Катя на мить зупинилась. У цей момент сіцний чоловік галантно, як і вранці, подав руку. Вловивши її розгублений погляд, Дмитро посміхнувся: “Я ж обіцяв, пам’ятаєш?”
Їхні стосунки розвивалися стрімко і за тиждень Катя вже працювала в адвокатському бюро Дмитра. Об’єднані невидимою ниткою особливого почуття, вони відмовлялися від запрошень друзів, насолоджуючись спілкуванням одне з одним. Він майже щодня дарував їй квіти і слухав, як вона читає вірші, хоча раніше не любив поезію. Вона навіть не помічала його хвалькуватості, якої не любила в інших. А за місяць він запропонував їй переїхати жити до нього. Катерина не знала, куди зникли її моральні принципи, але вона погодилась, бо закохалась у нього, в його манери і навіть у його думки.
Величезна квартира Дмитра в центрі Києва вразила розкішшю. Катю, немов облили крижаною водою. Дівчина враз пригадала передсмертні слова матері. “Гроші йдуть за грішми, доню. Шукай хлопця простого, як сама”, — стукало в скронях. Вона чула слова так виразно, що їй захотілося повернутись у свою невеличку однокімнатну квартиру і зачинитись у ній назавжди.
— Вибач, але я не зможу тут залишитися, я не звикла до такого багатства, — тихо сказала і кинулась до дверей. Дмитро схопив її в обійми, тісно притулив до себе й подивився у вічі. Дивився довго і пильно. Вона намагалась вирватись з тих обійм, але він спинив:
— Тш-ш… Давай просто так постоїмо. Відчуємо цю мить. Ти ж кохаєш мене?
Катя мовчала.
— Батько працює консулом в одній з африканських країн. А до цього був дипломатом у Відні. Вони з мамою повернуться через рік, — почав Дмитро, відповідаючи на запитання Каті, які читав у її очах.
— Так, у мене було багато дівчат, але ти не така, як вони, ти — особлива і я не хочу тебе втрачати. А батьки? Ти їм обов’язково сподобаєшся…
Минув рік. Катя була вже на четвертому місяці вагітності. Стосунки з Дмитром, як і раніше, були чистими і щирими, але молодий чоловік ніяких обіцянок не давав і заміж не кликав.
— Ну, хіба штамп у паспорті — головне? — казав Дмитро, як тільки Катерина починала цю тему. — Ось скоро приїдуть батьки і ми неодмінно одружимось.
Коли її животик уже помітно округлився і малюк почав наполегливо нагадувати про себе, на порозі з’явились батьки Дмитра, але не самі. Поруч з валізами стояла висока блондинка з яскравим макіяжем та в короткій пухнастій шубі.
— Пам’ятаєш татового друга з Міністерства Володимира Гнатовича? Це його донька Аліна. Так що ми не лише з гостинцями, а й з нареченою, — сказала мама.
Дівчина протягнула руку, але Дмитро зробив вигляд, що не помітив її жесту.
— Мамо, в мене вже є наречена і вона вагітна. Я тобі це говорив, коли ти телефонувала.
Після невеликої паузи мати Дмитра пішла в розгін. Катя, почувши, що ні про яких дітей не може йти мова, не знала куди їй подітись. Вона затремтіла і, натягнувши пледа до самого підборіддя, затулила руками вуха. Раптом стало тихо і в кімнату увійшла мама Дмитра — висока і худа, з рудим волоссям, акуратно викладеним у зачіску. Сівши поруч з Катею на великий шкіряний диван, жінка почала розмову без будь-яких прелюдій.
— Для нас усе це так несподівано, дві новини одразу… Але ти ж розумієш, що потрібен час, щоб усе обміркувати. Ти живеш з батьками? — запитала вона.
— Мої батьки померли, — не впізнаючи свого голосу, відповіла Катя.
— Тим більше. Ми зараз викличемо таксі і ти поїдеш додому, бо ж жити усім на купі не зовсім зручно. А завтра ми все обговоримо. Домовились?
Катя поспіхом почала збирати речі. Їх було зовсім мало. Здебільшого, набори одягу для новонародженого, дитяча ковдра та постільна білизна в колиску.
— Не піднімай сама сумку, — зауважила мама Дмитра. — Син тебе проведе.
На вулиці сипало снігом. Такого приниження Катя ще ніколи в своєму житті не відчувала. Серед високих будинків вона почувалася маленькою і безпорадною. У горлі заклякло і їй стало бракувати повітря. Дмитро мовчав. Його губи надулися, а обличчя неприємно зморщилось. Відвівши погляд від її вологих очей і дивлячись вниз, тихо сказав:
— Пробач. Я завтра заїду…
Він не прийшов ні завтра, ні через тиждень. Катя відчувала, що вже ніколи й не прийде, але її серце ще довго здригалося, коли пізно ввечері ліфт зупинявся на її поверсі. Вона чимдуж бігла до дверей, прислухалась, а коли клацав замок у чужих дверях, поверталась у ліжко.
Минав час… За вікном стояв сонячний і прозорий ранок. Катя стояла на балконі. З вулиці доносилось терпке повітря від цвіту півоній і цей запах п’янив, відганяючи сум. У цей час пролунав дзвінок у двері.
— Невже Дмитро прийшов? — прошепотіла Катерина і розгублено побігла до дверей.
На порозі стояв… Анатолій з букетом червоних троянд. Не чекаючи запрошення, він увійшов до квартири, поклав квіти на стіл і лагідно обійняв її. Присівши за стіл, упевнено сказав:
— Я навчився пекти пироги. Ти які любиш найбільше?
…Через місяць Катя і Анатолій узяли шлюб.

Лариса Світловська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *