Президент Володимир Зеленський на річницю своєї інавгурації провів велику прес-конференцію. Мабуть, якби не ця подія, що спонукає за всіма стандартами проводити такий захід, навряд чи президент наважився б зустрітись із журналістами. Адже на пресконференціях на конкретні питання потрібно відповідати так само конкретно, а це в ситуації Зеленського практично неможливо, бо за рік президентства майже нічого не виконав зі своїх обіцянок, це якщо говорити м’яко. Бо ж завалив усі реформи, війна на Сході продовжується, епоха бідності закінчилась лише для міністрів та його оточення і аж ніяк не для народу, замість боротьби з олігархами він обрав з ними мир. А згадайте-но внутрішньополітичний скандал в США за участю України, збиття українського пасажирського літака над Іраном, сутички з підтримуваними Росією сепаратистами на сході держави, суперечки в середині Зе-команди, хаос в уряді, до якого він привів некомпетентних людей, які зараз керують великими державними установами… Цей послужний список Зеленського можна продовжувати і продовжувати.
І все ж пресконфереція відбулась. Закритий фудкорт у зв’язку з карантином змінили на локацію на свіжому повітрі — гарно скошений газон біля Маріїнського палацу. Втім потрапити сюди вдалося далеко не всім представникам засобів масової інформації. Та й навіть акредитовані журналісти все одно не змогли поставити всі свої запитання. До речі, пресконференція відбувалася наживо, тобто спостерігати за її перебігом міг кожен. При цьому навіть не обов’язково вмикати звук, бо з жестів, міміки та пауз Зеленського можна було здогадатись, про що він говорить або, якщо точніше, що говорить він ні про що. Ну, як між іншим, завжди. Але, як кажуть, краще раз побачити. І експерти разом з фізіономістами одразу прокоментували мову жестів президента, що свідчить про нього більше, ніж його слова.
Нагадаю, що поведінка Зеленського на “нормандській зустрічі” в Парижі так само видавала не лише його хвилювання, а й невпевненість у своїх силах. Він кусав губу і не знав, куди подіти руки, а під час фотосесії мало не сів у крісло Путіна. Звісно, все це можна списати на відсутність досвіду, як-от фінальний виступ у Парижі, де про результати своєї роботи Зеленський використовував минулий час: “Я намагався, я робив”, тобто він аж ніяк не фіксував результат, а ставив наголос лише на своїх діях. З точки зору психології, це відбувається тоді, коли людина не досягла того, що обіцяла. Але якщо в Парижі Зеленський явно не вписувався у формат лідерів, часто ніяковів і демонстрував невпевненість у собі, то на пресконференції Зеленський відверто показував маркери поведінки, які демонстрували його статусність, але при цьому він повністю втратив контроль над своєю мімікою і жестами. Можливо, це наслідок його професії коміка, коли смішними жестами, паузами і мімікою досягається мета артиста такого жанру, щоб розсмішити публіку. Скоріш за все, так і є, але в іпостасі президента, коли потрібно говорити про серйозні речі, бути компетентним, а не смішити, це спрацювало явно проти Зеленського. Невербальний психолог та експерт Валентин Кім, аналізуючи поведінку Зеленського на цій пресконференції, зробив висновок, що президент не усвідомлює, що його починає роз’їдати влада, що він морально деградує.
Адже, крім того, що Зеленський, як і рік тому, під час виборчої кампанії роздавав електорату обіцянки, так само зробив це і на пресконференції. За підрахунками аналітиків “Слово і діло”, під час спілкування з журналістами Зеленський дав до 30 обіцянок, причому як нових, так і повторив раніше озвучені тези. Але, як кажуть, обіцяти ще не означає одружитись, адже завжди можна все звалити на обставини.
Повертаючись безпосередньо до пресконференції, зупинимося на найбільш цікавих моментах. Взяти хоча б перше запитання щодо обіцянок Зеленського про кумівство. “Не переймайтеся. Кумівства у нас не буде”, — саме так відповів Володимир Зеленський на запитання журналістів у 2019 році. І цього разу він запевнив, що кумівства немає, а на державні посади призначає людей, яким довіряє, тобто “Студію 95 Квартал”, що майже повним складом зайшла у вищі органи влади. Це, на думку Зеленського, цілком нормально, як і інші друзі і “нові” обличчя, які вже там були і нічого доброго не зробили, хіба що для себе.
А ось питання щодо доречності призначення Єрмака на посаду глави Офісу президента та скандалу щодо “роздавання посад” Єрмаком десь навіть вивело Зеленського з рівноваги. Він навіть запропонував журналісту, який озвучив це питання, роботу в своєму Офісі і при цьому помітно нервував, ставши горою на захист Єрмака.
“Він завжди був досвідченим юристом і має саме освіту, яка потрібна голові Офісу… Єрмак не є моїм кумом, він є моєю довіреною особою”, — сказав Зеленський. Пам’ятаєте, такі ж приблизно слова Зеленський говорив і про Андрія Богдана — екс-главу свого Офісу, з яким згодом побив горщики як, до речі, і з прем’єр-міністром Гончаруком, якому також свого часу співав оди.
Не менш цікавим питанням було про епоху бідності, з якою Зеленський обіцяв покінчити. Звісно, якщо взяти до уваги зар-плату урядовців та управлінців, яка вимірюється сотнями тисяч гривень, то з епохою бідності й дійсно покінчено. Втім Зеленський таки визнав, що на 100 відсотків здолати бідність у країні йому не вдалося. А ось те, що зарплата у 5-6 тисяч гривень на місяць, на думку президента, не є бідністю, це вже свідчить, наскільки він відірвався від реального життя: “У ЮНІСЕФ світова статистика, вони порівнюють прожитковий мінімум. В цілому середня зарплатня у нас менша. Але це не зовсім адекватна (у хорошому сенсі) інформація про Україну… Здається, оцінюються всі люди, які отримуватимуть 5-6 тисяч гривень. І вони вважають, що вони бідні. Так, це дуже маленька зарплата порівняно з європейськими чи американськими стандартами. У них 250 доларів — це мізерні зарплати. У нас — це теж маленька зарплата, але не є бідністю”. Звісно, Зеленський не сказав, що ціни на продукти харчування в Україні майже такі ж, а подекуди й вищі від цін у згаданих ним країнах, і прохарчуватись на 200 доларів, при цьому ще й одягатись та платити за всі послуги, у нас куди складніше, ніж у тій же Польщі. Але якщо згадати, що Зеленський купує харчі у магазинах, де 100 грамів сиру коштує від 50 до 200 гривень, то про епоху бідності йому мало що й відомо, бо ж, як кажуть, ситий голодного не розуміє. Менше з тим, знову ж таки від третьої особи, президент каже, що “..ми боремося за це. У нас немає просто так грошей, вони не падають з неба”. Звісно, обіцяти завжди легше, ніж виконувати, але виходить, що перед виборами, даючи обіцянки, Зеленський використовував зброю брехні і цією зброєю заробляв бали і симпатії виборців.
Коли ж зайшла мова про війну, Путіна й повернення окупованих територій України, то міміка і жести Зеленського просто можуть стати уроком для студентів, які вивчають тему: “Про що говорять жести”. Відповідаючи на ці запитання, президент нахиляється у різні боки, шукаючи опору, стискає себе руками. Було видно, що він відчуває пекельні муки, бо сказати йому, крім неправди, нічого. Та й дійсно прогрес у просуванні мирного процесу, якщо не говорити про обмін полоненими, та й тут є багато знаків запитань, мінімальний.
Дивує або вже й не дивує позиція Зеленського щодо державної мови. “Я впевнений, що в цілому питання мови в Україні не стоїть. Ми повинні знати свою мову, свою рідну мову, для багатьох вона — не українська” (слава Богу, що не для більшості — прим. авт.). “Я впевнений, що з квотами треба навести порядок, якщо є такі випадки. Залучити всі телевізійні канали, інші ЗМІ — давайте сядемо, проговоримо ще раз питання квот (і тут якогось біса український президент перейшов на мову країни-агресора — авт.). Натомість журналісти не почули твердої позиції Зеленського в питанні мови, бо в нього немає цієї позиції або, скоріш за все, його позиція в цьому питанні зводиться, як і раніше, до фрази “какая разніца”.
Так само неконкретно Зеленський відповідав на інші питання журналістів, часто переходив на особистості, дозволяючи навіть ображати представників ЗМІ.
Зокрема “Щось не зробили батьки”, — так він прокоментував поведінку журналіста, який начебто слідує за ним скрізь, а в перепалці з іншою журналісткою Зеленський взагалі втратив над собою контроль, а це вже ніяк не личить президенту. Чи, скажімо, назвав мера Черкас бандитом. Хіба юристу Зеленському не відомо, що визнати чи не визнати бандитом може лише суд, але, зважаючи на те, що за фахом юриста Зеленський не працював і дня, можна припустити, що він про це забув або навіть не знав. Але ж мав би пам’ятати про елементарну етику! Натомість його так понесло, що він говорив навіть про те, чого в нього не запитували, аби виговоритись. А його цитата “Коли я прийшов, думав, що на другий день ми будемо всіх саджати. Але мені сказали, що президент не може впливати на правоохоронні органи”, — це абсолютне визнання того, що, йдучи в президенти, Зеленський навіть не знав, що входить до компетенції глави держави або знову ж таки грав на публіку.
Наразі за три години журналісти поставили Зеленському багато запитань, але при цьому на жодне не отримали конкретної відповіді. Майже нічого не прозвучало й з того, що йому вже вдалося зробити, бо ж таки пресконференція була приурочена річниці його при владі. Натомість ми побачили чимало гримас, некоректних зауважень, відступів від незручних і гострих запитань і почули про великі плани Зеленського про дороги, інвестиції — тобто про те, що має бути у майбутньому, на кшталт — ми все зробимо. До речі, це помітили й західні журналісти. А представник британського видання “Бі-Бі-Сі” Джон Фішер навіть припустив, що Зеленського може чекати доля його попередників: “Попереду в Зеленського ще чотири роки президенства і багато людей, особливо в Києві, скажуть вам, що він прямує до неминучої катастрофи; що історія повториться, і все закінчиться вуличними демонстраціями”, — зазначає Фішер.
А український режисер, активіст і політв’язень Кремля Олег Сенцов назвав пресконференцію Зеленського “місцевою постановкою пресконференції Путіна”.
“Усі п’ять років ув’язнення у Росії я дивився пресконференції Путіна. Це був добре зрежисований театр пафосу та брехні, де єдиним цікавим персонажем був Цимбалюк, який з року в рік запитував у головного актора, коли звільнять українських полонених. Сьогодні я мав нагоду побачити, так би мовити, місцеву постановку. Звісно, вона дуже відрізнялась від московського шматка лакованого лайна, була більш демократичною та з претензією на щирість. Саме так, не справжньою щирістю, а лише претензією на неї”, — написав Сенцов на своїй сторінці у Facebook, підкресливши, що пресконференція більше була схожа на якесь петляння, яке переходило в суперечки з журналістами: “Ні суті, ні поваги, ні визнання помилок” .
Втім найбільш цікавою із заяв Зеленського, що пролунали на зустрічі з журналістами, можна назвати його припущення щодо походу на другий президентський термін, хоча раніше він обіцяв обійтись одним. “Якщо буде велика підтримка народу України, я буду думати про другий термін. У мене є чим думати”, — наголосив Зеленський. І цей вислів одразу став крилатим.
І насамкінець про ЗЕ. Якщо ми ще десь розуміємо, для чого президент позаду себе виставив великі літери “ЗЕ!”, які вже народ не сприймає, то захід навряд чи зрозумів цю абревіатуру, цей використаний фон. Можливо, це якась манія величності, а, можливо, ми вже живемо в країні ЗЕ?
Лариса Світловська