У Хмельницькому муздрамтеатрі імені М.Старицького відбулася довгоочікувана прем’єра унікального театралізованого дійства “Монологи війни. Жінки”. Цей мистецько-реабілітаційний проєкт став продовженням “Монологів війни”, які відбулися торік.
Як і перше, театралізоване драматичне дійство “Монологи війни. Жінки” завершилось повним аншлагом.
За своє життя бачила сотні вистав, які відбувались на сценах українських драмтеатрів, ролі в яких виконували талановиті професійні актори і навіть метри театрального мистецтва. Закінчувалися вони часто оваціями, схвальними вигуками, але щоб під час дійства плакав увесь зал — такого не було! І тут спрацювала втілена ідея або задум режисера Володимира Павловського, за якою головні ролі виконують не актори і навіть не аматори сцени, а просто люди, долі яких змінила війна. Бо навіть найталановитішому актору не вдасться так щиро і правдиво передати зі сцени той біль, той крик душі, ті почуття, які пережили люди, в яких війна забрала сина, брата, батька, чоловіка…
Переконана, їм було нелегко вкотре пережити трагедію життя, бо у таких випадках час не лікує, не гоїть душевні рани, він просто закриває їх зверху марлевою пов’язкою, під якою вони постійно ятрять і болять. Вони це зробили, бо сильні, бо не схибили, не злукавили, бо не грали роль, а жили нею. І отой їхній біль, ту сповідь ми не просто слухали, зціпивши кулаки та затаївши подих. Він проник у наші душі і став нашим болем. І в цьому сенс і сила цієї вистави. Тож недивно, що після прем’єри зал просто завмер, за мить вибухнувши гучними оплесками. Дякуємо вам! Ви нагадали усім, що війна на Донбасі триває, що Російська імперія продовжує зухвало вести вогонь по нашим позиціям і ми не маємо права змиритися, що ця клята війна забирає життя найкращих синів України, а кремлівські демони риються щупальцями у наших душах. Ви нагадали тим, хто забув, що нам потрібен мир, а не його імітація, мир виключно на українських умовах, а не мир за будь-яку ціну.
24 лютого в міськраді відбувся своєрідний постскриптум “Монологи війни. Жінки”. Учасники та організатори проєкту поділилися враженнями та розповіли про ще одне життя, яке відбувалося за лаштунками сцени, про власні відчуття від реакції залу.
“Згадую, як півтора року тому до мене звернулися режисер Володимир Павловський та співрежисер Наталя Паляниця з ідеєю розповісти зі сцени реальні життєві історії, пов’язані з війною. Розуміючи, що такий проєкт виховуватиме глядача патріотично, матиме історичну цінність, одразу погодився. Так зародилася перша постановка “Монологи війни”, акторами-аматорами якої стали військові, учасники бойових дій на сході України. По завершенню сценічного дійства вперше дозволив собі плакати публічно — вистава дуже розчулила.
Минув час, а тема війни, на жаль, залишається актуальною, хоч дехто вже починає звикати до неї і мимоволі черствіє. Щоб не сталося так, що ми збайдужіємо до подій, які вирують на іншому боці країни, вирішили створити другу частину проєкту — “Монологи війни. Жінки”. Хоч останні події зробили мене холоднокровним, під час постановки знову просльозився”, — поділився враженнями міський голова Олександр Симчишин.
Метою постановки “Монологи війни. Жінки” стала й реабілітація героїнь через мистецтво. Як зазначив режисер, на сцені відбувся своєрідний театр катарсису. Жінки зуміли поділитися болем з численною кількістю глядачів, а, як відомо, горе меншає рівно настільки, зі скількома людьми ним поділишся.
“Під час репетицій ми з дівчатами-учасницями спілкувалися про різне, турбувалися, як маємо виступати перед широкою публікою, але не чули толком монологів одна одної. Після премʼєри за кулісами нарешті виплакалися над власними історіями. До нас підходили журналісти, пересічні хмельничани і розпитували деталі. Отже, людям не байдуже, а це головне”, — зазначає учасниця-військова Оксана Анодіна.
“Під час прем’єри в залі сиділа мама. Ще до виходу на сцену просила її стримувати сльози, бо це дужче мене розчулить і я просто втечу зі сцени плакати за куліси. Попри прохання, зі всіх емоцій залу я найвиразніше чула схлипування мами. Але таки зібралася й доповіла свій монолог до кінця.
Чи поменшало горе після моєї розповіді перед глядачами? Ні, навпаки, ще більше розʼятрилися рани, але я відчула, що не одна в своєму горі, є люди, яких також болить не менше, ніж мене. Це й мати, яка втратила сина, й дружина, у якої на війні загинув чоловік… Горе нас згуртувало, захотілося бути поруч команди “Монологів війни. Жінки”, разом розказувати страшну правду війни іншим”, — ділиться учасниця проєкту, сестра загиблого брата Анна Побережняк зі Старокостянтинова.
“Монологи війни. Жінки” — це своєрідна місія, маємо виховати патріотизм у молодих серцях, розбудити застиглі, збайдужілі до війни душі. Протидіяти страшному сьогоденню не можливо бездіяльністю, потрібно виходити з зони комфорту і робити щось”, — зауважує героїня проєкту Ольга Саліпа. Війна забрала у неї чоловіка, якому посмертно присвоєно звання почесного громадянина міста, Сергія Саліпу. У своєму монолозі зі сцени жінка поділилася болем, як важко їй, коли зустрічає спільних знайомих. Хочеться про це поділитися з найдорожчою людиною, але розуміє, що вже ні з ким. У власній поезії пише, як мріє обійнятися з чоловіком душами… Попри все не здається, тамуючи біль, продовжує жити, виховувати двох дітей.
Передовсім театралізоване дійство “Монологи війни. Жінки” адресується молоді, яка має вчитися на прикладі сучасників.
“Історії героїнь нас дуже схвилювали, пригадалися й інші, з життя знайомих, навіть ровесників, пов’язаних з війною. Майже всі вони, на жаль, трагічні. Що б там не казали, сучасна молодь не байдужа до всього, що відбувається. Згадайте, скільки молодих було на столичному майдані під час Революції гідності, скільки молодих і відважних добровольцями пішли на фронт…”, — каже молодий актор театру “Без Меж” Володимира Павловського Станіслав Бубнуз.
Вистава “Монологи війни. Жінки” дійсно стала катарсисом, як і планувалося, адже очистилися від болю самі учасниці, пройнявся горем глядач.
Тепер театральну команду режисера Володимира Павловського чекають із постановкою різні мистецькі підмостки міста. За підтримки міської влади планують показати свою театральну роботу навіть у столиці, можливо, й за кордоном.
Як зазначила співрежисер вистави Наталя Паляниця, готується відеоверсія “Монологів війни. Жінки” для запуску в Інтернет. Це мають бачити всі.
Марина Зінов’єва