2 березня розпочинається Великий піст, який завершиться 19 квітня, у день світлого Воскресіння Христового. Чи підготувалися ми до посту? Чи вистачить нам віри й сили пройти його? Чи очистимо свою душу, не зупинившись на півдорозі? І що, власне, знаємо про важливість посту, чи правильно його розуміємо?
Про це ведемо нині мову з протоієреєм, отцем Володимиром Марущаком, настоятелем храму всіх святих землі Української ПЦУ.
— Піст — особливий період часу, коли людина, найперше, переосмислює життя, виявляє свої погані вчинки, які ми називаємо гріхами, шукає шлях до покаяння й отримує від Бога прощення.
— Піст, насамперед, — річ духовна, що базується на нашій вірі. Тому, якщо віру як складову виокремити з посту, то він просто перетвориться в дієту, що зможе покращити фігуру, приміром, і, можливо, здоров’я.
— Але ж, отче, дуже багато людей на період посту просто відмовляються від скоромної їжі. Проте всім оголошують, що вони постять. То це, виявляється, лишень дієта?
— Звичайно. Бо не можна обрядом замінити духовне. Це неправильно. Взагалі, людина до посту повинна підходити розважливо. Тобто, зрозуміти для себе, чого хоче досягти.
— Це означає, що просто відмовитися від певної їжі недостатньо для справжнього посту?
— Так, не це є головним. Повторюся: піст — це уділ нашого духу. Того внутрішнього, що нас наповнює. Але часто буває так, що дух підкорюється тілу. Люди над своїм фізичним станом задумуються більше, ніж над духовним. Ми більше потураємо тілу: більше їсти, довше спати, гарно почуватися. Але, приділяючи стільки увагу тілу, не надаємо значення свому духу.
— То якраз відмова від їжі і допоможе нам подбати про наш душевний стан?
— Звичайно. Щоб зміцнити свій дух, ми з допомогою посту якраз і намагаємося обмежити вплив тіла на нашу свідомість. Що ми робимо? Ми даємо обіцянку не Богу, а собі про те, що в період посту будемо уникати розваг, менше вживати спиртного, менше палити цигарок, менше їсти. Робимо ось такі обмеження. І на це місце що закладаємо? Правильно, дух.
— А як нам ще більше зміцнювати свій дух під час посту?
— Тим, що й передбачає піст, — посиленими молитвами. У церкві у цей час відбувається багато богослужінь. У перший день ми читаємо покаянний канон святого Андрія Крицького. Він звертається до своєї душі на прикладі біблійних персонажів. І ми робимо це разом із ним. Пізнаємо, як треба очищатися і каятися. Бо все базується на вірі. Людина сама вирішує, чи постити їй. Це повинно бути покликом її серця. Якщо є бажання, пробуйте. Хочу ще раз наголосити, що до посту треба підходити розважливо.
— Мусимо ставити перед собою мету?
— Так. Роблячи будь-що, ми повинні бачити кінцеву мету. І дотримання посту можемо для себе визначити, як час свого духовного очищення, оновлення. Проживаючи кожен день, ми накопичуємо в собі життєвий досвід: позитив і негатив. І з часом ці накопичення починаємо відчувати як тягар на душі. Ми хочемо очиститися, десь його залишити. Мусимо розібратися, де його взяли.
Тому піст — це ще час примирення. З ким? Якщо чуємо голос власного сумління, то шукаємо примирення із самим собою. Водночас ми розуміємо, що цей тягар складається і з наших поганих вчинків у ставленні до близьких, рідних чи колег по роботі.
І для того, щоб себе заспокоїти, шукаємо примирення і з ними. Ми просимо вибачення, пояснюємо, чому так сталося. Навіть змінюємо свою поведінку: випромінюємо менше негативу. І через ці дії шукаємо примирення з Богом. Молимо, щоб він простив нам зло, яке ми вчинили.
— Добре, отче, якщо людина ніколи не постила раніше, а тут вирішила за всіма вимогами розпочати багатоденний піст, відмовляючись від їжі, посилено молячись, відвідуючи церковні богослужіння. Чи вдасться їй дійти до своєї мети?
— Чинити так неправильно. Людина одразу зламається, у неї не вистачить сил. У церкві є підготовчі неділі до Великого посту. Це такі особливі євангельські читання: неділя про митаря Фарисея; неділя про блудного сина; неділя про Страшний суд; згадування Адамового гріха (Прощена неділя), яка, власне, вводить нас у піст. Протягом цих підготовчих днів людина готує себе до вступу в піст. Тому я би порекомендував людям відвідувати ці Богослужіння в церкві. Слухаючи їх уважно, якраз і можемо дати відповідь на запитання, які вас непокоять. До речі, повернусь ще раз до відмови від певної їжі. Ці підготовчі дні якраз і сприяють тому, щоб людина поступово налаштовувала свій організм на піст. Приміром, після М’ясопусної неділі (про Страшний суд) людина уже перестає чи споживає менше м’яса, поступово переходячи на молочну їжу. А згодом відмовляється від молочних продуктів. Бо, коли ви різко все це зробите, ваш організм повстане проти вас. Ви думатимете лише про їжу і не зможете налаштувати себе на найголовніше — молитву.
— Якщо людина прийняла рішення постити, а її запрошує близька людина на день народження. Що робити? Не йти? Просити приготувати для себе пісні страви?
— Входячи в піст, людина малює собі ідеальну модель того, як воно все буде. Але все далеке від ідеалу. Людина, яка запрошує вас на день народження, не винна, що народилася під час посту. Треба піти і привітати її, розділити з нею духовну радість. Щоб не образити іменинника, треба споживати все, що вам подали. І спиртного можна випити. Але в усьому треба відчувати міру. Хочу зазначити, що день народження є особливим днем для людини, тому що Бог дав нам життя і через наших батьків привів нас у цей видимий світ. І для нас, грішних, день нашого народження є великим святом. А от для людей святих відзначаються дні їхньої смерті.
— Отче Володимире, а що робити людям, які щиро прагнуть дотримуватися посту, але мають проблеми зі здоров’ям?
— Тим, хто має якісь фізичні хвороби (цукровий діабет, онкозахворювання чи інші), і вони мусять харчуватися, як приписує лікар, раджу звернутися до священика. Попросіть благословення на піст, попросіть, щоб за вас молилися. Завдання священика в церкві — молитися, щоб Господь допоміг цей піст перейти. Тому самі не приймайте рішення. І пам’ятайте, що хворим можна і скоромну їжу за потреби вживати. Але, якщо ви цілком здорові, спробуйте постити (попередньо підготувавшись). Піст є виклик самому собі. Побачите, яка є у вас сила волі свобідного вибору щодо самого себе. Бо може бути і сила, може бути воля, а от сили волі нема.
— Духовно очищаючись під час посту, людина стає кращою й одразу робить менше поганих вчинків?
— Коли ви очищаєте свою душу, як можна робити зло? Отож бо. Піст є справою нашого особистого спасіння. Тільки особистого. Все, що ви робите, залишається з вами. Все, що ви робите для когось, повертається до вас. Добро — добром, зло — злом. Ми чомусь у своєму житті все ускладнюємо, забуваючи, що Бог лежить у простоті і наша віра так само лежить у простоті. Простота віри в Бога породжує простоту нашого з вами життя, коли чітко розумієш: це добре, а це погано. І немає “але”. Ми ж частенько шукаємо для себе виправдання: я зроблю погане, але… Шукаємо різноманітні пояснення, виправдання. А насправді треба просто не чинити зла.
— Людина дотримується всіх вимог посту, молиться, ходить на церковні Богослужіння. Її душа вже очистилася?
— Щоб очиститися, треба покаятися. А щоб покаятися, треба усвідомити свою грішність. Бо що таке покаяння? Ви повинні усвідомити, що вам заважає, з чим не хочете і не можете далі жити. І щоб знати точно, що ви десь той тягар залишили і більше не несете його у своєму житті, повинні прийти на таїнство покаяння. Прийти на сповідь. Ви не сповідаєтеся священику, ви сповідаєтеся Богові. І Господь так розумно все створив, що священик не пам’ятає ваших гріхів. Бо він приймає дуже багато сповідей і в нього немає картотеки.
— Тобто без сповіді не можна очистити душу. Наприклад, удома помолитися, щиро покаятися?
— Ні. У Євангаліє знаходимо слова, які сказав Христос до апостолів: ось влада прощати і розрішати гріхи людські. Що ви відпустите і простите, проститься й там. Що залишите тут, залишиться й там. Тому треба сповідатися. Сповідь є таємною. Священик під страхом смерті і власного відлучення не може розповісти. Людина сповідується перед Христом. І коли вона виговориться, то відчує, що все залишила. Священик тільки прочитає їй розрішальну молитву під час сповіді таїнства покаяння. І ось коли він молитву прочитав, людина дає собі обіцянку намагатися більше гріхів не повторювати. Ключове слово тут — намагатися.
— Отче, а як іти сповідатися? Сьогодні ввечері вирішив, а завтра вранці пішов?
— О, ні. До сповіді треба готуватися. Є так, що ви відчуваєте сором і стидаєтеся свій гріх назвати. Вам не треба розказувати, як це було. Гріх має одне ім’я, коротке, з одного слова. І ви не повинні пояснювати, як це було. Просто кажете, в чому каєтеся.
— Чи обов’язково ходити на церковні служби, отче Володимире? Чимало людей каже, що Бог живе в них у серці і їм достатньо щиро молитися ввечері чи вранці у власній спальні…
— Ми говоримо про людей віруючих, а не обрядових. Про віруючих, які мають не традиції, не забобони, а певні знання про вчення церкви. А вчення церкви базується на одній речі — спасінні людської душі. Щодо того, що Бог живе в серці, тому до церкви йти не треба, скажу одне: а звідки ви знаєте, що у вашому серці живе Бог? А, може, там не Бог живе, а щось інше, а видає себе за Бога?
— Отже, в серцях тих, хто ходить до церкви, точно живе Бог?
— Церква — не зібрання святих. Це зібрання грішників, які усвідомлюють свій гріх і хочуть щось змінити. А до церкви йдуть, бо хочуть навчитися, як це зробити. Найперша наука — то колективні Євангельські читання. Вони розповідають про різні життєві обставини, у яких перебували біблійні персонажі. І ви можете поставити себе на їхнє місце. А в колі прихожан (це велика родина, в якій усі одне одного знають) утворюється особлива атмосфера. І коли ви знаєте, що в когось хвора дитина, то просите колективно, щоб Господь допоміг: “Допоможи, Боже, не тільки мені, але і тій дитині, і її матері”. Оце те, що єднає. Молитва і віра.
— Дякую, отче Володимире, за розмову.
Тетяна Сікорська