Хмельничани долучилися до загальноукраїнської акції
30 листопада двоє підлітків українофобів у Бахмуті жорстоко побили українця Артема Мирошниченка за те, що спілкувався українською мовою. Артем впав у кому і через тиждень 6 грудня помер.
Нападників знайшли. Один зареєстрований на окупованій території, раніше відбував покарання за злочин, нині під вартою. Іншого протримали в ізоляторі протягом трьох днів і відпустили додому за рішенням суду (з української він, до речі, посмів знущатися навіть у суді: вимагав перекладача з української, заявляючи, що в його регіоні “всє гаварят на русскам”, і тим самим підтвердив, що скоїв вбивство саме за мову).
“9 грудня мало відбутися судове засідання щодо зміни запобіжного заходу для вбивці Артема. Неповнолітньому українофобу мали змінити домашній арешт на утримання під вартою. Проте опів на третю надійшло повідомлення, що суд заміновано. Нелюд залишився на волі. 11 грудня засідання суду щодо зміни запобіжного заходу одразу зробили закритим!
Президент зобов’язаний був узяти цю справу під особистий контроль і забезпечити якнайшвидше розслідування, проте досі не спромігся згадати Артема і словом. Промовчав і його голова ВРУ, і його парламентська монобільшість”, — каже голова ВО “Свобода” Олег Тягнибок. Аби надати справі суспільного розголосу та не дати вбивцям уникнути справедливого покарання, 11 грудня “Свобода” ініціювала загальноукраїнську акцію “Убитий за мову”. Свободівці пікетували Міністерство внутрішніх справ у Києві та обласні управління нацполіції по всій Україні з двома вимогами:
кваліфікувати вбивство Артема Мирошниченка як вбивство на ґрунті мовної та національної ворожнечі;
закрити КПВВ на московсько-українському кордоні у зв’язку з тим, що один із убивць зареєстрований на окупованій Московією території.
Долучилися до акції й хмельничани. Під стінами ГУ Національної поліції в Хмельницькій області вони вшанували пам’ять Артема Мирошниченка та вимагали справедливого покарання для вбивць патріота.
“Неважливо, де такий злочин стався, відреагувати повинна вся країна. Змовчимо зараз, а далі що? Вбиватимуть за те, що українець?! Невже історія нас нічому не вчить? З по-
чатку війни Артем і його рідні перейшли на українську мову, всіма силами допомагали нашим військовим, брали участь у патріотичних акціях. А двоє малолітніх українофобів позбавили його життя. Зараз є всі ознаки того, що справу “спускають на гальма”, тому ми вийшли під стіни обласної поліції”, — прокоментував керівник обласної “Свободи” Олег Лопатовський.
Відповідні акції відбулися і в інших містах на Хмельниччині, зокрема в Кам’янці-Подільському та Шепетівці.
Лідер націоналістів Олег Тягнибок заявляє, що в партії справу тримають на контро-лі, а злочинцям уникнути справедливого покарання не вдасться.
Вже зараз у справі
Артем Мирошниченко дивиться в очі нам усім. У цьому погляді він наче промовляє до нас: не коріться пройдисвітам, не цурайтесь, не бійтеся рідної мови, захищайте її, бо вона наша душа, сила і зброя. Боятися мають ті, хто готовий нас убивати за неї. Цей погляд закликає нас боротися з ворогом, а не посміхатися йому у вічі і перед ним загравати, йти на поступки, зрікаючись свого рідного.
Можливо, комусь і досі здається, що “какая разніца”, але якщо насправді зрозуміти, що сталося, то не вкладається у голові: чому й досі мовчать наші слуги, гарант? Хіба такою була б реакція Франції, Німеччини, якби у їхній державі вбили француза чи німця лише за те, що розмовляє рідною мовою?! І це сьогодні вже не насторожує, а лякає.
І тут мимоволі ловиш себе на думці, що нова українська влада своїм ставленням до української мови сама дала привід вести себе зухвало таким покидькам, що українська влада, український парламент дозволяє собі розмовляти не державною мовою. Тому й не стукнула кулаком, не спохватилася і навіть не згадала.
Не думаємо, що пильні очі західних журналістів цього не побачили. Про який авторитет держави може йти мова після цього? Хіба не тому за нас вирішують, якою в Україні має бути державна мова? Хіба не тому на ній спекулюють наші вороги та “друзі”. Уявімо на мить, якби схожа ситуація сталася з російськомовною людиною у нас в Україні.
Тому держава в цьому процесі просто зобов’язана не просто звернути на цей кричущий факт увагу, а зробити так, щоб негідники були покарані, демонструючи на своїй території Силу Закону. Щоб кожна чернь, яку лихоманить, коли вона чує українську мову, зрозуміла, що українці не дадуть її втоптати в землю. Якщо ж і надалі держава заплющуватиме на це очі, то на місці Артема Мирошниченка можемо бути ми всі.