Під Богданівкою (що на Донеччині) освятили па-м’ятник мешканцю Хмельниччини майору Андрію Жуку та вшанували всіх полеглих бійців 72-ї окремої механізованої бригади.
Комбат Андрій Жук, відомий під позивним “Мауглі”, загинув 27 травня, потрапивши зі своїми бійцями в засідку, влаштовану диверсійно-розвідувальною групою бойовиків. Коли вороги підпустили наших захисників на п’ять метрів і почали розстрілювати, Мауглі прикривав своїм тілом солдатів. Від отриманих ран комбат помер у лікарні. Матір Андрія дізналася, що її син уже два роки служив в АТО, лише після його загибелі. Весь час жінка була впевнена — син служить у прикордонних військах на заході України.
Ті, хто знав “Мауглі”, стверджують, що він воював на рівні із рядовими воїнами. Відтак того дня він ціною власного життя врятував решту групи.
На вшанування полеглих бійців 72-ї окремої механізованої бригади та освячення пам’ятника майору Андрію Жуку (народився і виріс у селі Кам’янка Городоцького району Хмельницької області) військовослужбовці приїхали здалеку: з Херсона, Одеси, Запоріжжя, Кривого Рогу, дехто з передової — з-під Мар’їнки і Пісків. Прибули також працівники Волноваського райвійськкомату, волонтери, представники місцевої влади. Віковічний степ завмер, дослухаючись до молитви колишнього батальйонного батюшки отця Василя та спогадів побратимів Героя.
Старшина Ігор Шевченко, наш “військовий археолог”, мрійливо позирає за другу посадку: десь там його рідна “Куба”, зовсім поруч “Наглий”, “Сокол”, “Броня”. В такий сонячний день, як сьогодні, степ проглядається наскрізь, аж до видноколу. Десь тут, за дальніми деревами, досліджене ним древнє поховання степової царівни, жінки-воїна, що її портрет зобразив гільзами від 5,45 наш художник Толік “Циган”.
“Я не знав Андрія за життя, але з того, яким злагодженим, дружнім і добре навченим був його батальйон, впевнився, що мій попередник був неабиякою людиною”, — зазначив підполковник Олександр Охріменко, який у 2016 році прийняв третій батальйон після загибелі “Мауглі” і воював з ним в 2016-2017 роках під Авдіївкою. Олександр Петрович знає, що каже: має бойовий досвід ще з 2014-го під Ізвариним, потім Авдіївкою, нині він начальник штабу іншої бригади під Пісками. Приїхав також командир батальйону 24 ОМБр Юрій Капустяк: молодий офіцер разом з колишнім розвідником 72 ОМБр Володимиром Литвином прибув вшанувати пам’ять свого старшого товариша, який теж свого часу вчився у Львівській академії Сухопутних військ і віддав життя за Україну саме в той рік, коли Юрій закінчував навчання.
Полковник Шалімов, комісар Волноваського райвійськкомату, чиї підлеглі з власної ініціативи допомогли змурувати майданчик і власноруч встановили пам’ятник, розповів, що пам’ять полеглих бійців у Волновасі вшановується постійно, що багато військовослужбовців 72-ї бригади залишились у Волновасі, яка стала їм рідною. Після освячення пам’ятника і молитви учасники вшанувань перемістилися в найближчу до Богданівки Новогнатівську школу. Учні та вчителі вразили вмінням відчувати хід подій, передати біль і трагедію війни. Не всі вміють це навіть у прифронтових школах, навіть не всім дорослим це дано. “Чесно скажу: ми плакали. Всі. І я, і дівчата-журналісти, і капелан о. Василь, і навіть військові — здорові мужики, які пройшли немало бойових дій, мали поранення і втрачали товаришів! Особливо, коли діти підняли руки і заспівали: “Нам потрібне синє небо… Миру нам сьогодні треба!”, — розповідає організатор встановлення пам’ятника й учасник вшанувань, старший офіцер прес-центру оперативного командування “Північ” лейтенант Олена Мокренчук.
“Дивний збіг: у цій школі навчаються 28 учнів. Рівно стільки ж, скільки втратила в боях 72-а бригада під Волновахою за 2,5 роки бойових дій. Так, наче кожне дитя тут має особистого янгола-охоронця з числа наших полеглих героїв”, — додає вона.
Вчителі згадували, як військовослужбовці бригади допомагали школі в найтяжчі дні, як привозили дрова для опалення, продукти годувати дітей, як склили вибиті вибухами вікна, як разом святкували у відремонтованій школі… Називали імена кожного, хто допомагав, точні дати…
Три роки минуло, а вони й досі пам’ятають кожного в обличчя. “Бійці 72-ї бригади найрідніші для нас”, — зізнаються вчителі і діти і просять передати особливу подяку тодішньому командиру першої роти Андрію Царенку.
Завершилися траурні заходи у Волновасі в краєзнавчому музеї. Гості оглянули експозицію, присвячену 72-й бригаді та іншим підрозділам; разом з колишнім командиром 72 ОМБр, а нині начальником штабу оперативного командування “Південь” генерал-майором Андрієм Соколовим пригадали події 2014-2016 років. Мер Волновахи Іван Лубінець від імені всіх мешканців міста подякував 72-й бригаді за захист і запропонував здійснити давню мрію ветеранів бригади: назвати дві вулиці Волновахи іменами славної 72 ОМБр та майора Андрія Жука.
Віталій Кирилов,
прес-центр оперативного
командування “Північ”