Нині Україна рухається в напрямку євроінтеграції, проте і досі звичайним явищем є порушення прав жінок. Зокрема, їх часто дискримінують на роботі, поставивши в умови вибору між кар’єрою і вихованням дітей. Певну відповідальність за це несуть і засоби масової інформації, які часто послуговуються стереотипами й сексизмами. Щоб обговорити необхідність викорінення подібного явища, минулої п’ятниці, 20 липня, у Тернополі відбувся Гендерний форум для регіональних медіа, в якому взяли участь представники західноукраїнських видань.
Докторка політичних наук, директорка Гендерного центру Волинської області Оксана Ярош презентувала мапу гендерно чутливих регіональних медіа України. Щоб зрозуміти, наскільки такими є місцеві ЗМІ, громадські організації “Волинський прес-клуб” і “Гендерний центр Волинської області” впродовж лютого і серпня минулого року проаналізували п’ять найтиражніших газет і п’ять найрейтинговіших Інтернет-видань, які пишуть на соціально-політичні теми. Таке дослідження відбулося в усіх областях України, крім окупованих Донеччини, Луганщини і Криму.
За словами Оксани Ярош, аналізували рівень залучення жінок-експертів до коментування різноманітних подій, кількість героїнь матеріалів, вживання фемінітивів (іменників жіночого роду на позначення посад, професій), наявність у журналістських матеріалах стереотипів і сексизмів. Отож, найбільш чутливими до гендерної проблематики виявилися харківські (37%), волинські (36%), вінницькі (35%) та рівненські (35%) медіа. Середній відсоток гендерної чутливості видань складає 30%. А ось медіа Хмельниччини мають дещо нижчий результат — 29%.
“Гендерно чутливі медіа — це одна з важливих ознак демократичного суспільства, — переконана Оксана Ярош. — Вітчизняні медіа поволі рухаються до стандартів журналістики. Крім того, поняття “гендер” часто не розуміють і через це у людей виникають стереотипи й відповідно побоювання. Проте в Україні вже 12 років діє законодавство, яке декларує гендерну рівність між чоловіками і жінками”.
Докторка соціологічних наук, авторка книги “Турбота як робота: материнство у фокусі соціології” Олена Стрельник розповіла про роль медіа у поширені панік щодо “кризи сім’ї”. На її переконання, у нас часто не поспішають розбиратися в причинах кризи, в якій опинився інститут сім’ї. Натомість у суспільстві шукають винних у цьому. Зокрема, звинувачують інфантильну молодь, жінок, які не хочуть народжувати, аборти, які негативно впливають на демографічну ситуацію. Втім соціологічні дослідження показують, що ситуація дещо інша.
За словами Олени Стрельник, репрезентативне опитування “Ціннісні орієнтації молоді”, яке проводилося у 2016 році, демонструє, що для 72% молодих українців головним залишається сімейне щастя. А вже після цього йдуть відповіді “зробити кар’єру”, “бути вільним і незалежним у своїх рішеннях та вчинках”, “мати можливість реалізувати свої таланти і здібності”. На питання дослідження GFK Ukraine: “Скільки дітей ви хотіли б мати?”, переважна кількість молоді 14-35 років зазначає, що двоє. Такої думки дотримуються 49% чоловіків і 58% жінок. Лише один відсоток опитаних зізнається, що взагалі не хоче мати дітей.
“Статистика підтверджує, що в демографічних проблемах не потрібно шукати винних. Натомість варто усвідомити глобальні цивілізаційні чинники, які викликають кризу в сучасному інституті сім’ї, — розповідає Олена Стрельник. — Такі проблеми мають багаті країни. Зокрема, в Німеччині демографічна ситуація у критичному стані. А ось у Швеції нині високий рівень народжуваності”.
За її словами, Швеція досягає результату завдяки серйозному поєднанню гендерної та сімейної політики. Держава піклується про забезпечення зручної для матерів інфраструктури, створює дошкільні заклади для догляду за малюками, мотивує роботодавців створювати робочі місця, дружні для матерів з дітьми. Таким чином жінка не обирає між кар’єрою та родиною. У результаті високий відсоток працевлаштованих шведок мають двох-трьох дітей.
В Україні ситуація кардинально інша: жінки, які працюють у приватних компаніях і хочуть мати дітей, часто соціально незахищені. Деякі несумлінні роботодавці всіма можливими методами намагаються позбутися працівниці, котра надовго вийшла у декрет. Тому держава повинна потурбуватися про забезпечення дотримання прав українок. Лише такі кроки можуть позитивно вплинути на розвиток вітчизняного інституту сім’ї.
“Натомість деякі нардепи хочуть прийняти закони, які забороняють аборти в Україні. Мовляв, це покращить демографічну ситуацію. Вони часто порівнюють Україну з Польщею, де існує така заборона. Втім це не надто коректно, адже польки можуть робити аборти в сусідніх країнах ЄС. Крім того, це не дало ефекту — в Польщі рівень народжуваності нижчий за середній показник у Європі”, — наголосила Олена Стрельник.
Про історію українських жінок за межами образів жертви чи берегині розповіла докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України Оксана Кісь. За її словами, досі у вітчизняній історіографії образ жінки невиправдано віктимізується. Сприйняття жінки лише як жертви не дає нам побачити в ній людину, яка не лише пасивно сприймає свою долю, а намагається впоратися з ситуацією, впливати на історію.
“Мої дослідження про жіночий досвід сприйняття Голодомору показують, що українки не реагували пасивно на ці жахливі обставини на межі життя і смерті, — ділиться Оксана Кісь. — Навпаки вони намагалися впоратися з цією ситуацією, прагнули врятувати своє життя і життя власних дітей. Навіть досвід перебування жінок у комуністичних таборах показує, що їхні життя — це не виключно становище жертв тоталітарного режиму, а досвід героїнь, які протистояли цим нелюдським умовам”.
За її словами, образ жінки-берегині, який нині культивують деякі політики, ЗМІ та маркетологи, не має нічого спільно з українською історією, фольклором чи міфологією. Насправді він був штучно створений письменниками у радянські часи, а саме у 1980-ті.
Наприкінці форуму голова ГО “Студена”, ініціаторка акції “#яНеБоюсьСказати” Настя Мельниченко спробувала розвінчати низку міфів про фемінізм.
Андрій ЯЩИШЕН
Фото автора