Дійшло вже навіть до розгляду спеціального законопроекту у Верховній Раді, який мав чітко регламентувати, хто і як із російських шоуменів може їхати на гастролі до України, що, здавалося б, є цілком адекватною дією на ці псевдогуманітарні вояжі до нас із країни, яка веде з нами неоголошену війну.
Цей законопроект був відповіддю і на раптово зрослий інтерес у Росії до гастролей та концертної діяльності в Україні, який, до речі, парламент успішно провалив під час голосування. Після цього чомусь я вже не сумніваюся, що невдовзі там провалять законопроекти про введення візового режиму з державою-агресором, не кажучи вже про розрив дипломатичних відносин з Москвою, що були б цілком логічними кроками нашої владної верхівки у протистоянні агресії Кремля на всіх фронтах цієї гібридної війни, в якій буквально на очах зростає її гуманітарна складова. Враження таке, що у Верховній Раді більшість становлять представники проросійських сил, які цілком свідомо просувають у наше життя “рускій мір” у всіх його іпостасях. Не буду наголошувати надто на економічно-торговельній складовій цієї дивної політики нашого панівного класу, який нічого реально не робить для того, щоб зупинити ці аномальні явища в умовах російської агресії в Україні. Це при тому, що наші владоможці пафосно заявляють про свої вимоги перед Заходом продовжувати економічні санкції щодо Росії. Парадокс, та й годі, хоча за цими фактами спостерігається і певна логіка нашої владної верхівки, яка навіть в умовах реальної війни з Москвою йде ніби на поводу тих західних лідерів, які ведуть хибну політику умиротворення Кремля, не усвідомлюючи, що це шлях у нікуди…
Та повертаючись до згаданої “гастрольної” теми, все ж не можу не дивуватися короткозорості тих, хто зобов’язаний організовувати реальне протистояння кремлівському агітпропу в усіх його проявах. Адже нинішнє зростання уваги з боку Москви до всіляких своїх концертно-кіношно-інформаційних проектів в Україні має лише одну мету — вносити диструкцію у наше суспільне життя, продовжувати ілюзії культурної близькості з північним сусідом, по суті, вселяти непевність у наш соціум, який протистоїть російській агресії. Уявіть собі, якби під час Другої світової на території СРСР гастролювали німецькі артисти, музиканти або ж рейх продовжував торгувати зі сталінською Москвою, як це було до початку німецько-радянської війни? Так, розумію, що з подібним порівнянням можна сперечатися, адже є нині певна специфіка статусу окупованих росіянами територій Донбасу та Криму, але ж подібна безхребетна політика нашої владної верхівки аж ніяк не додає стабільності в середині країни. А тут ще російські концертні диверсійно-гуманітарні (а як інакше їх назвати?) проекти, які однозначно фінансуються ще й зі спеціальних фондів Кремля, що, до речі, передбачено рядом державних програм Москви. Мало того, що вони пострижуть “бабло” з нашого денаціоналізованого глядача, завжди ласого на подібні видовища, то ще й зароблять удома “преміальні”. А чому б ні, якщо ми їм дозволяємо це робити, якщо наші парламентарії та політики не розуміють елементарних реалій гібридної війни, яку Москва ніколи не зупинить, навіть якщо нам вдасться повернути свої території на Донбасі та Крим? Адже з такими підходами до деокупації України, які нині демонструють наші парламент та уряд, не без підказок з Банкової, годі сподіватися на реальні зрушення, навіть у протистоянні “концертній атаці” Кремля…
Богдан ТЕЛЕНЬКО