Днями побачило світ дослідження історика Олександра Кохановського “Колективізація та Голодомор на Деражнянщині”, видання якого автор приурочив 80-річчю Геноциду українців, організованому комуністичним режимом.
Днями побачило світ дослідження історика Олександра Кохановського “Колективізація та Голодомор на Деражнянщині”, видання якого автор приурочив 80-річчю Геноциду українців, організованому комуністичним режимом.
Як ми розуміємо, основна заслуга у виданні цієї документальної книжки належить саме авторові — нині директору Деражнянського районного краєзнавчого музею, який добре відомий не лише своїм землякам постійною працею над дослідженням історії краю і, зокрема, найбільш драматичними її сторінками, пов’язаними з темами Голодомору, комуністичних репресій, національно-визвольних змагань епохи Української національної революції 1917-1920 років. А ще слід щиро подякувати за благодійну допомогу у фінансуванні цієї книжки місцевим фермерам Анатолію Переймі та Анатолію Мендику.
Дуже показовим є той факт, що це дослідження Олександра Кохановського з’явилося якраз нині, коли в нашій країні нова влада явно дозволяє реанімовувати прокомуністичні стереотипи у поглядах на українську історію, перелицьовує освітні програми, вилучаючи з них подібні факти. Тож дослідження молодого історика Кохановського особливо цінне тим, що він зумів узагальнити великий пласт архівних документів, історичних фактів, які неспростовано свідчать про злочини комуністичної системи в організації Голодомору в окремо взятому районі. Підтверджує це дослідження і цифру у межах 4,5 тисячі загиблих під час Геноциду деражнянців, яку вперше було озвучено на першій на цю тему в нашій області науково-практичній конференції у 1993 році, проведеній першою тоді в області і єдиною “рухівською” райдержадміністрацією цього району. Більше того, історик, аналізуючи лише офіційні статистичні дані, нині стверджує, хоч і у вигляді версії, що за період з 1926 (першого перепису населення в СРСР) до 1934 року у цьому районі “зникло” понад 10 тисяч жителів, переконливо спростовуючи місцевих (і не тільки!) фальсифікаторів історії Голодомору в нашім краї.
Вартує уваги і його висновок, що у часи Геноциду цей край особливо жорстоко страждав і за те, що його мешканці брали активну участь у національно-визвольному та повстанському русі під проводом отамана Якова Гальчевського. Зрештою, саме тут ще восени 1990 року місцевими активістами РУХу було насипано і впорядковано перший у нашій області Курган скорботи у пам’ять про жертви Голодомору та комуністичних репресій всупереч тодішній радянській владі. Освячував його тоді єпископ УПЦ, владика Ніфонт. Продовжили вони роботу над впорядкуванням цього Кургану скорботи і в 1991 році, коли в часи “гекачепе” на ньому височітиме вже новий, величніший хрест, а репортажі про ці події з’являться під час “жовтневих свят” цього ж року у телесюжеті Українського телебачення завдяки журналістові Василю Мацейку. А вже у 1993 році саме тут пройде офіційна обласна пам’ятна акція до 60-річчя вшанування пам’яті жертв Голодомору, про що також написав автор. І дуже шкода, що навіть зі статусом державної пам’ятки вже нібито наша українська влада у цьому районі не спроможеться належно доглядати це меморіальне місце на в’їзді до райцентру.
І все ж дослідження історика Кохановського вселяє надію, що пам’ять про злочини комуністичної системи у нашім краї буде збережена.
Б.ДЕМКІВ