Продовжуючи цикл “Романовських читань” на честь 400-ліття Дому Романових, Російський культурний центр і товариство російської культури “Русь” днями в обласній бібліотеці для юнацтва провели черговий літературно-мистецький захід. Якщо перші читання були присвячені трагічній постаті останнього імператора з династії Романових Миколі Другому, причисленому православною церквою до лику святих, то нинішні познайомили слухачів з тим, як починався період правління цієї династії.
Продовжуючи цикл “Романовських читань” на честь 400-ліття Дому Романових, Російський культурний центр і товариство російської культури “Русь” днями в обласній бібліотеці для юнацтва провели черговий літературно-мистецький захід. Якщо перші читання були присвячені трагічній постаті останнього імператора з династії Романових Миколі Другому, причисленому православною церквою до лику святих, то нинішні познайомили слухачів з тим, як починався період правління цієї династії.
Цікаво, що, відкинувши кандидатури іноземних претендентів — шведського принца Карла Філіпа та польського королевича Владислава, посланці 43 міст і повітів московського царства вирішили довірити трон представнику “племені праведному та великому” — з числа найавторитетніших боярських сімейств. Після довгих і запеклих дебатів учасники собору склали список з восьми прізвищ, але в ньому було відсутнє ім’я майбутнього обранця. Характерно, що висування претендентів супроводжувалося тим, що в наш час називається піар-акціями. Так, обидва вожді народного ополчення, котре визволило Москву від польсько-литовських інтервентів, князі Дмитро Трубецькой та Дмитро Пожарський упродовж півтора місяця, за яких тривав собор, щодня влаштовували щедрі застілля, намагаючись схилити кожен на свій бік учасників: бояр, дворян, священиків, “служивих людей”, “поважних” громадян, козаків і селян. Спогади сучасників засвідчують, що, наприклад, князь Пожарський витратив на це 20 тисяч рублів — величезну на ті часи суму. Натомість вирішальний вибір залежав від донських козаків, які увірвалися до Кремля і фактично примусили головних фігурантів собору бояр обрати на царство 14-літнього Михайла Романова. Донці з повагою ставилися до його батька митрополита Філарета, який тоді перебував у польській в’язниці за відмову підтримати інтервентів і стійкість у захисті та відстоюванні національних інтересів. Сподівалися вони і на можливість свого впливу на юного царя, проте жорстоко розчарувалися згодом.
Ось так 21 лютого 1613 року московський уряд офіційно оголосив рішення Земського собору про обрання Михайла Романова новим царем. Відтоді й розпочалася династія, котра проіснувала на території Російської імперії до 1917 року.
Доля невдах претендентів також перегукується з практикою наших часів: частина з них потрапила у тривалу опалу і навіть заслання (Трубецькой, Пожарський, Черкаський, Пронський), частина, хоча й не зазнала утисків, в управлінні державою участі ще довгий час не брала, незважаючи на минулі заслуги (Шереметьєв, Мстиславський, Воротинський, Іван Романов).
Подальший акцент у цьому циклі був зроблений на фігурі сина Михайла Романова — Олексія Михайловича, який здобув прізвисько “тишайший”. Між тим воно відповідало лише зовнішнім рисам його характеру. Саме у роки його царювання стався знаменитий Розкол у церкві та суспільстві, був підготовлений ґрунт для появи ще рішучішого реформатора — Петра Першого.
Учасникам читань допомогли зрозуміти й відчути весь трагізм тієї епохи демонстрація фільму “Розкол” режисера Миколи Досталя та розповідь про характер тих подій. Вони й сприяли висновку, що намагання династії Романових претендувати на вселенську місію православної церкви: Москви на “третій Рим, а четвертому не бути”, що стало державною політикою Росії, привело імперію до загибелі, адже ця обрана стезя виявилася хибною і непосильною. А починалося все саме з царювання “тишайшого” Олексія Михайловича і його найближчого оточення: патріарха Нікона, боярів Ртищева, Морозова та інших реформаторів. До речі, одним із головних реформаторів православ’я був українець Зиновій Славинецький. Як результат, той давній розкол досі триває в суспільстві обох країн: Росії та України…
Володимир РАЗУВАЄВ