Минулого тижня у Києві пройшов з’їзд Опікунської ради Єврейського агентства (Сохнут), яке, як відомо, опікується життєдіяльністю єврейських громад в усьому світі. Варто зазначити, що з’їзд Сох-нуту в Україні став другим прецедентом у дев’яносторічній історії цієї найавторитетнішої міжнародної єврейської організації, яка проводить їх зазвичай у Єрусалимі, зробивши у свій час лише виняток для Аргентини, а нині для нашої країни. У ході триденного з’їзду провідні лідери єврейських громад і сіоністських організацій обговорили цілу низку важливих питань єврейського життя в Україні, зокрема, в контексті тих заходів, які слід у нашій країні зробити для поглиблення вивчення проблематики та вшанування пам’яті жертв Голокосту.
Минулого тижня у Києві пройшов з’їзд Опікунської ради Єврейського агентства (Сохнут), яке, як відомо, опікується життєдіяльністю єврейських громад в усьому світі. Варто зазначити, що з’їзд Сох-нуту в Україні став другим прецедентом у дев’яносторічній історії цієї найавторитетнішої міжнародної єврейської організації, яка проводить їх зазвичай у Єрусалимі, зробивши у свій час лише виняток для Аргентини, а нині для нашої країни. У ході триденного з’їзду провідні лідери єврейських громад і сіоністських організацій обговорили цілу низку важливих питань єврейського життя в Україні, зокрема, в контексті тих заходів, які слід у нашій країні зробити для поглиблення вивчення проблематики та вшанування пам’яті жертв Голокосту.
Не менш знаковою подією у ході заходів цього з’їзду стало представлення Медалі імені Митрополита Андрея Шептицького, першим лауреатом якої став відомий канадський бізнесмен, засновник і голова наглядової ради організації “Українсько-єврейська зустріч” Джеймс Темертей, до речі, уродженець України. Ініціативу заснування цієї почесної відзнаки, наголосив на церемонії вручення головний рабин Києва та України Яаков Дов Блайх, запропонували разом євреї та українці. Він також нагадав, що канадський парламент одностайно прийняв резолюцію, в якій відзначив заслуги Шептицького у порятунку євреїв під час Другої світової війни в Україні. “Мрія стала реальністю, і світ визнав ідеї Митрополита як лідера, який дивився в очі реальному життю і попри небезпеку рятував євреїв”, — зазначив пан Блайх. А голова Сохнуту, відомий радянський “в’язень совісті” Натан Шаранський сказав, що “Шептицький врятував ідею дружби і взаєморозуміння між українським і єврейським народами”…
І все ж, вишукуючи інформацію з різних джерел про ці дві унікальні події у нашому суспільному житті, я спиняв себе на думці, що вони чомусь аж надто слабо висвітлювалися вітчизняними медіа на загальноукраїнському рівні. Зрештою, запитую себе з цього приводу, яким є українсько-єврейський діалог на місцях, зокрема, в нашім краї? Звичайно ж, маємо тут нині серйозні напрацювання нашого благодійного фонду “Хесед-Бешт”, є ціла низка меморіальних акцій, які проводяться, зокрема, щороку владою та єврейською громадою на вшанування пам’яті жертв Голокосту. Проте проблематика питань, порушених на з’їзді Сохнуту, залишається доволі актуальною для нашої області, зокрема і щодо впорядкування масових захоронень жертв Голокосту та встановлення у цих місцях достойних меморіалів.
Не є секретом, що ці теми та проблеми в роки нашої незалежності, здавалося б, діставши належну суспільну оцінку, на відміну від комуністичних часів, і далі потребують більш детального вивчення, громадського резонансу, ширшої участі у їх вирішенні держави. Звичайно, можна наводити безліч причин, чому, скажімо, досі не завершено меморіал на місці захоронення жертв Голокосту у нашому місті, адже вирішення цієї благородної справи явно затягнулося. Мене не менше сьогодні дивує й те, чому не дістав досі належної суспільно-громадської оцінки, бодай у нашім краї, знаковий роман письменника, нашого земляка Броніслава Грищука “Там, за обрієм, Єрусалим”, який є унікальною подією у сучасній українській літературі, прозаїка, якого нині чи не з ініціативи декого з обласних владоможців нині піддають моральним приниженням. Так, так, шановні, цей роман, який ви, зрозуміло, не читали, не лише про історію єврейського народу, а якраз про трагедію Голокосту на нашій землі, того Грищука, якого ви дозволяєте невідь-кому звинувачувати, зрозуміло, разом з нашою газетою, мало не в антисемітизмі. Як уже мені з цього приводу не пригадати вересень 1992 року, коли на моє запрошення на Деражнянщині побував пан Блайх, де місцева громада чи не вперше в історії нашого краю провела меморіальну акцію на вшанування пам’яті жертв Голокосту на належному рівні…
Тож, розмірковуючи навколо всіх цих фактів, мимоволі задумуєшся над тим, що ідеї Митрополита Шептицького потребують і далі не лише найширшого висвітлення, а й наслідування конкретними справами вже у наших історичних реаліях. А на загальноукраїнському рівні тут варто було б почати з визнання уже нашим парламентом цих заслуг Митрополита…