Днями у монотеатрі “Кут” відбувся, вважайте, ювілейний концерт відомого хмельницького барда Ігоря Білого, якого добре нині знають шанувальники бардівської пісні в Україні. А приурочив він цей концерт до власного 50-річчя, зібравши на нього своїх найщиріших шанувальників.
Днями у монотеатрі “Кут” відбувся, вважайте, ювілейний концерт відомого хмельницького барда Ігоря Білого, якого добре нині знають шанувальники бардівської пісні в Україні. А приурочив він цей концерт до власного 50-річчя, зібравши на нього своїх найщиріших шанувальників. Зрозуміло, що дуже хотілося б, аби такі концерти відбувались у нашому місті у більших залах, при повних аншлагах, які, до речі, Ігор Білий має на концертних майданчиках Києва. Та то вже, мабуть, такою є специфіка нашого славного міста, яке забезпечує явку глядачів на концерти заїжджих примітивних російських попсовиків, збирає часто поважні за кількістю аудиторії на маловартісні шоу-програми і впритул не хоче бачити своїх власних митців, які творять його славу по всіх усюдах. Бо, як відомо, немає пророків у своїй батьківщині, хоч від усвідомлення цієї біблійної істини, мабуть, таким митцям, як Ігор Білий, не легше, бо ж недарма він і свій бардівський концерт тематично найменував, власне, назвою програмної його пісні “Не спи”, яку бачить і в назві свого нового альбому, над яким нині працює… До речі, працює не стільки творчо, бо він уже готовий і складається з нових пісень, скільки у ролі менеджера, маркетолога у пошуках коштів на професійний запис.
Та повернімося до концерту, на якому Ігор Білий виконував не лише свої нові пісні, а й бардівські хіти минулих років, що вже полюбилися його шанувальникам. Якщо зважити на гостру суспільно-політичну та соціальну загостреність більшості його пісень, то слід визнати, що нині в Україні навряд чи знайдеться у бардівському цеху ще хтось зі співаків, хто б писав подібні тексти, які декого навіть лякають своєю гострою публіцистичною тональністю. Щоправда, лякають деколи і в прямому розумінні, бо якось журі, здавалося б, дуже патріотичного рок-фестивалю у Гукові, який, як відомо, створений для оспівування героїки УПА, відверто настрашилося пісні Білого на “донецьку тематику”. То був час, коли Віктор Янукович був прем’єром уряду за президентства вже Віктора Ющенка.
Мабуть, тому лякає бардівська творчість Ігоря Білого і багатьох нинішніх професійних патріотів, адже його пісні не просто на злобу дня, а зачіпають, якщо хочете, теми справжнього патріотизму на генетичному рівні. Зізнаюся вже сам собі, що декілька днів після цього концерту наспівував цілі строфи з його нових пісень “Не спи”, “Політав би”, “Лабіринт”, “У лісі казковому” та інші, в деяких з них славнозвісна іронія Білого переходить у справжній викривальний сарказм, звучить як заклик до послідовної суспільної дії.
А ще потішив він своїх шанувальників виконанням кількох хітів разом з професійними музикантами, бо сам себе таким не вважає, гітаристом Олександром Ролдугіним та скрипалем В’ячеславом Сидоренком, спільне виконання яких з Ігорем, мабуть, задовольнило найвишуканіші смаки музичних гурманів-інструменталістів, котрі були присутні на концерті.
Завважимо для себе, що Ігор Білий, окрім усіх своїх нинішніх творчих та педагогічних клопотів, готується до концерту в Києві, якому сприяє Національна спілка письменників, в успіху котрого ніхто з його друзів не сумнівається. Адже сьогодні вже існує феномен українського барда з Хмельницького Ігоря Білого, який постійно йде до нас зі своїми новими піснями й одкровеннями. Бо, власне, і його бардівська творчість стала феноменальним одкровенням, адже свої перші пісенні тексти він почав писати і виконувати у 42. Так, так, у той час, коли перейшов якраз такий свій життєвий рубікон, коли, як сам зізнається, “почав писати і співати про те, що мені найбільше болить”. Нині ж Ігор Білий у нашу інертну, апатичну суспільність знову й знову кидає свій заклик “Не спи!..”
Б.ДЕМКІВ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО