Про важку долю юнака Юри Сіканова, котрий з дитинства нелегально працював у шахті на Донеччині, героя фільму естонської режисерки Маріанни Каат “Шахта №8”, рябіють сторінки українських друкованих та Інтернет-видань. Фільм про страшну реальність злиденного життя родини зі сходу України вразив і закордонного глядача: “Шахту №8” було презентовано на Нью-Йоркському фестивалі документальних фільмів, де він отримав перше місце.
Про важку долю юнака Юри Сіканова, котрий з дитинства нелегально працював у шахті на Донеччині, героя фільму естонської режисерки Маріанни Каат “Шахта №8”, рябіють сторінки українських друкованих та Інтернет-видань. Фільм про страшну реальність злиденного життя родини зі сходу України вразив і закордонного глядача: “Шахту №8” було презентовано на Нью-Йоркському фестивалі документальних фільмів, де він отримав перше місце.
За ініціативи Міжнародного фонду “Відродження” фільм презентовано пересічному глядачу під час туру містами України. Нещодавно побачили його і хмельничани. Оскільки від експлуатації на важких дорослих роботах героя фільму не змогла врятувати не лише родина, а й держава, зокрема школа, документальну стрічку у нашому місті показали найперше для освітян та школярів у Хмельницькому ліцеї №17.
Коли знімалася “Шахта №8”, Юркові було лише 15 років. Батько хлопця помер, мати зловживала алкоголем, доглядати за дітьми було нікому. Щоб не залишати своїх молодших сестер без крихти хліба, Юркові довелося нелегально працювати у саморобних шахтах-копанках. І все це — лише частина пережитих бід не по-дитячому бувалого Юри Сіканова.
Лише після виходу фільму “Шахта №8” у прокат Юрі взялися допомагати. Знайшовся меценат, котрий допоміг Юрі влаштуватися на роботу у Києві. Нині хлопець уже готує документи для вступу у навчальний заклад, бо з дитинства мріяв стати поваром, отож сподівається здійснити цю мрію в столиці.
Не на милостиню, а на своє право на освіту, працевлаштування чекає друг Юрка — 22-річний Дмитро Оприщенко, котрий теж провів дитинство у шахті. Юнак привіз до нашого міста свої свідчення про пережите: “У шахту, яка має максимальну глибину 600 метрів, я спускався ще з десяти років разом з батьком. Коли наша сім’я втратила годувальника, довелося робити це самотужки. А як інакше мав прогодувати двох своїх сестер?”.
Хоч нині Дмитру вже 22 роки, під час живого спілкування з хмельницькими школярами рівень освіченості переважав на користь старшокласників. Напевно, робота стала на заваді навчанню в містечку Сніжному на Донеччині, звідкіля родом Юрко та Дмитро. Але про майбутню професію Діма продовжує мріяти, хоче стати якщо не шахтарем, то екологом.
Трансляція документального фільму “Шахта №8”, свідчення його героїв відкрили учням очі на те, як можуть нехтувати їхніми правами на щасливе дитинство. Разом з переглядом “Шахти №8” члени Міжнародного фонду “Відродження” провели для старшокласників своєрідний урок правової свідомості та громадської активності. Такий проект відбувся вже у Чернівцях, Рівному, Тернополі, Львові, Івано-Франківську…
“Запевняю, що фільм не має політичного підтексту. Жодних епізодів, в яких хоч якось згадуються донецькі чи інші сучасні політики, у фільмі немає. Тематика фільму — правозахисна”, — каже керівник проекту “Школа правової свідомості та громадської активності” Уляна Ковальчук.
Привернути увагу суспільства до проблеми нелегального працевлаштування дітей, їх експлуатації на важких роботах — головна мета презентації фільму “Шахта №8”. Організатори туру стверджують, що значно частіше такі випадки трапляються саме на сході країни.
Підтвердив це і факт, що під час спілкування з учнями різних міст України на правому березі Дніпра жодного схожого випадку не виявлено. “Якщо під час наступних зупинок у рамках проекту з нами поділяться своєю страшною історією, ми обов’язково згуртуємо громаду навколо проблеми. Адже головне — не стояти осторонь у біді”, — каже пані Уляна.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО