Хмельницький молодіжний народний театр “Дзеркало Всесвіту” міського Будинку культури приурочив до Міжнародного дня театру нову прем’єру — спектакль за п’єсою Леонарда Герша “Вільні метелики кохання” (постановка Івана Кропліса). Власне, п’єса називається “Вільні метелики”, але режисер дещо перейменував драматургічний твір. За задумом Івана Кропліса, вистава складає своєрідну дилогію з іншою роботою цього театру, показаною глядачам наприкінці минулого року, — “У’ємо любов?”. Остання теза є перефразуванням, в даному випадку, п’єси Е.Радзінського “Я стою біля ресторану…” Втім, молодіжному колективу, мабуть, природно прискіпливо досліджувати тему кохання.
Хмельницький молодіжний народний театр “Дзеркало Всесвіту” міського Будинку культури приурочив до Міжнародного дня театру нову прем’єру — спектакль за п’єсою Леонарда Герша “Вільні метелики кохання” (постановка Івана Кропліса). Власне, п’єса називається “Вільні метелики”, але режисер дещо перейменував драматургічний твір. За задумом Івана Кропліса, вистава складає своєрідну дилогію з іншою роботою цього театру, показаною глядачам наприкінці минулого року, — “У’ємо любов?”. Остання теза є перефразуванням, в даному випадку, п’єси Е.Радзінського “Я стою біля ресторану…” Втім, молодіжному колективу, мабуть, природно прискіпливо досліджувати тему кохання.
Герш написав п’єсу про діалектику свободи і відповідальності. Права людини — абсолютна цінність чи небезпечна спокуса, що потребує стримування? Волюнтаризм особи, художньо доводить драматург, обмежуються щастям або нещастям близького оточення. І навпаки, пурхання по життю вільними метеликами може завершитися трагічно, в чому переконалися головні персонажі Дональд Бейкер і Джіл Тенер-Бенсон. Як і у випадку з Е.Радзінським, режисер-постановник “Вільних метеликів кохання” переніс жорстку моральну концепцію автора у ліричну площину. Таке рішення виправдане, оскільки цей театр — молодіжний, орієнтується на глядацьку аудиторію, яка переживає період світоглядного становлення. Тож бажання романтизувати суворі реалії сьогодення випливає з мистецько-педагогічної логіки: надати незагартованим душам своєрідний естетичний амортизатор, що пом’якшить зіткнення зі злом.
Дональда — юнака, сліпого від народження, грає Олександр Ландаус. Одразу відзначу, що фізичну ваду актор не зробив “зерном” образу. Це дозволило виконавцеві зосередитись самому і зосередити увагу глядачів на внутрішній сутності персонажу. Тому-то Олександру вдалося переконливо зіграти трагедію зрадженої любові, яка спіткала непідготовленого до існування в жорстокому світі хлопця з обмеженими можливостями. Кохана дівчина Джіл (артистка Марина Сліщук) уособлювала для нього світло невидимого тілесними очима життя, сонце, чистоту, блаженство… Однак особисте щастя виявляється підступною штукою. Щасливі не дивляться не лише на годинник. Щасливець раптом все навколо сприймає монофонічно. Як-от у Тараса Шевченка: “Нема ні пекла, ані раю. Нікого в світі, тільки — я…”
Дональд залишає рідну матір, брутально відкидає психологічно виправдану материнську турботу за сина-каліку. І все заради пихатої самостійності. Але коли зрадила та, яка вбачалась ідеалом, вінцем жадань, коли розпач ніби розмазав по підлозі молодечу гординю і захотілося руки на себе накласти, саме мама вберегла від непоправного, в найважчий момент опинилася поруч. Дональд зі сльозами поривається до неї, обіцяє повернутись. Олександр Ландаус і Тамара Греля (мати Дональда) грають цю сцену так, що вона викликає асоціацію з євангельським сюжетом про повернення блудного сина. Егоїст, вільний метелик прозріває духовно і в цей момент набуває істинної самостійності як особистість. Попри власний біль, син відчув тягар хреста, що випав на долю рідної неньки.
Олександру Ландаусу вдалося наблизитись до серцевини акторського мистецтва: не імітувати, не зображати, а бути, жити на підмостках. Є така сходинка, на якій майже зникає межа між грою і реальністю.
Джіл Тенер повною мірою уособлює вільного метелика: ніяких обов’язків, ніяких моральних обмежень. Вона усвідомлює сенс перебування на землі як суцільне задоволення: побула шість днів у законному шлюбі, розлучилася зі своїм містером Бенсоном та й перелітає з ліжка в ліжко. Марина Сліщук вдало змальовує легковажність безвідповідальної молодиці. Поступово у глядача виникає відчуття, що пурхання місіс Бенсон добром не скінчиться. Зрештою, так і сталося. Джіл зрадила Дональда із самозакоханим нікчемою (вдала акторська робота Бориса Ковальського), але крильця чомусь не тріпотять, як раніше. Чому? Чисте, щире кохання незрячого юнака таємничим способом торкнулося її сердечних очей, а зряче серце розтривожило совість. Вона збагнула, що своєю легковажністю завдає Дональду важкої моральної травми. Зворушливо проводять сцену розставання Джіл і Дональда Марина й Олександр. Джіл іде і не може піти. Актори переконливо мотивують повернення Джіл до коханого у фіналі вистави. А Дональд духовно виростає до здатності простити чужий гріх. Просвітлені справжнім коханням учорашні метелики перетворюються на внутрішньо зрячих людей, вільних від егоїстичної сліпоти особистостей. Кохання поєднує, здавалося б, непоєднуване. Монофонічність світосприйняття змінюється на поліфонію. Виявляється, неземне світло, просяявши один раз на горі Фавор, освітить крізь тисячоліття, преображаючи всіх, хто прагне чистоти.
Молодіжний народний театр “Дзеркало Всесвіту” вкотре поповнив театральну культуру Хмельницького цікавою репертуарною знахідкою. Симптоматично, що центр драматичного мистецтва в нашому місті перебуває у міському Будинку культури на Проскурівській, 43.
Олександр МАТРОСОВ, ведучий рубрики