Спасибі тобі, Тарасе, великий Пророче, за ці обнадійливі слова! Бо коли стає сутужно й кепсько на душі від того, що діється нині в Україні, я беру… Ні!.. Не Біблію, де все обтічно, завуальовано, узагальнено для всіх християн світу, а “Кобзар” — українську Біблію. Бо це той камертон, за яким звіряємо свої здобутки і втрати. І робитимемо це ще довго-довго… Адже Шевченко своїми “думами” зумів передбачити нашу історію на декілька століть вперед. Його вислови стали символом і прапором українського національного духу.
Спасибі тобі, Тарасе, великий Пророче, за ці обнадійливі слова! Бо коли стає сутужно й кепсько на душі від того, що діється нині в Україні, я беру… Ні!.. Не Біблію, де все обтічно, завуальовано, узагальнено для всіх християн світу, а “Кобзар” — українську Біблію. Бо це той камертон, за яким звіряємо свої здобутки і втрати. І робитимемо це ще довго-довго… Адже Шевченко своїми “думами” зумів передбачити нашу історію на декілька століть вперед. Його вислови стали символом і прапором українського національного духу.
Тож коли починаю втрачати віру у свій ще й досі сплячий народ, то берусь за “Кобзар”, де завше знайду втіху для серця й дещицю віри в майбуття. Віру в те, що нинішнє зло від окупаційної 2(промосковської) влади з плином часу згине, “як роса на сонці”. Що в головах так званих “совків” (малоросів, хахлів-недоносів) коли-небудь та “посвітається” (за П.Гірником). Бо…
…Не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять!..
Бо так і хочеться повторити слова Івана Франка: “За що я не люблю свій народ”.
А чи відбувся наш народ як нація?.. Чи й досі нагадуємо черв’яків у банці, яких часом підступний рибалка згодує хижим рибам? Адже правий був Шевченко, коли казав:
Ніколи, братія, ніколи
З Дніпра укупі не п’ємо!
Була ж спроба у 2004 році знову об’єднатися, повстати народом, нацією під час Помаранчевої революції. І чим усе скінчилося? Де ж наші “проводирі”?
А братія мовчить собі,
Ніби так і треба…
Хочеться услід за Шевченком вигукнути:
А тепер не маю навіть
З ким поговорити…
Тяжко мені, Боже милий,
На цім світі жити…
Хіба що сповідатися перед читачами.
І в часи Шевченка було багато сліпців, яким викололи очі імперські “опричники”, пустили темними по світу плаксиво жебрати. Тільки прозірливий геній Тараса з висоти свого “Кобзаря” гукнув:
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає…
Можливо, це і є та опора, що не дає нам зламатися остаточно й сьогодні. Бо ми ще й досі глухі і незрячі. Не бачимо, як від підступних реформ вимирають наші села.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися у хатах
Та й мруть…
А в деяких українських селах хапуги-орендарі відмовляються виділити землю під розширення кладовищ. Старі люди погрожують ховати померлих під вікнами райдержадміністрацій.
Не кращі справи від надуманих реформ і в містах України. Болить душа, коли довідуєшся, що антинародний уряд збирається закривати шахти на Львівщині і Волині, які постачали вугілля для Бурштинської, Добротворської та інших теплоелектростанцій. Тепер їх забезпечуватимуть, стверджують експерти, вугіллям… з Росії (!). Чи не золоте буде те вугілля? Зрештою, це нищення української промисловості й скрите інвестування російської вугільної галузі. Це штучне збільшення армії безробітних, яких і без того понад два мільйони.
Крім того, це помста регіоналів “західнякам” за непідтримку їхньої партії на останніх парламентських виборах.
Доборолась Україна
До самого краю…
Гірше ляха свої діти
Її розпинають…
А чого вартий дискримінаційний мовний закон 2012 року?.. Погляньте, що діється на українських теренах в освіті, культурі, духовності! Повна гуманітарна катастрофа: всі ЗМІ під контролем Росії; переважна більшість видавництв видають російськомовне “мило” (на одного українця видається 0,4 україномовної книги за рік!):
Довелось запивать
З Московської чаші
Московську отруту…
Наші високопосадовці біжать молитися до церков Московського патріархату, який настирливо нав’язує нам свій “русский мир”, маскуючись під спільне слов’янське коріння.
“Славяне! Славяне!”
Славних прадідів великих
Правнуки погані.
І де у світі ви знайдете таких президентів, які три національні святині — Києво-Печерську, Почаївську і Святогірську лаври — “безвозмездно” передали б Росії?
А москалі і світ Божий
В путо закували…
Недолуга вийшла у нас незалежність. Важелі управління державою опинились не у справжніх патріотів України, яких або перестріляли (Вадим Гетьман, Георгій Кірпа), або знищили на дорогах України (В’ячеслав Чорновіл), а в руках спритних ділків, яким байдуже, де жити і “правити” — в Європі, Америці, Росії чи на Сейшельських островах. Бо у них нема українського громадянства у серці. Їм тільки потрібні набутки золота і влади (за останні два роки розікрали з Національного банку України третину золотовалютних запасів).
Колись в Україні героями були Болбочани, Дяченки, Гальчевські, а тепер антигероями стали “табачнікі”, які на свій лад самовільно переписують новітню історію України, викидаючи звідти голодомори, національно-визвольні революції і всенародних героїв — Мазепу, Петлюру, Шухевича, Бандеру. Знову нав’язують більшовицьких головорізів Щорса, П’ятакова, Петровського… Під прикриттям “оптимізації” шкільної освіти закрили понад 600 українських шкіл (при цьому не закрили жодної російської)! Нищиться українська наукова думка. Кращі молоді науковці вимушені працевлаштовуватися за кордоном. І все це творять…
…Раби, підніжки, грязь Москви…,
які нищать міжнародний конкурс української мови імені Петра Яцика і нав’язують українським дітям конкурс російської мови “Лукомор’я”. А погляньте, як розперезалася “п’ята колона” в нахрапистій боротьбі з усім українським під прапорами нацизму-шовінізму — “Молодьожноє єдінство”, “Колокол”, “Дозор”, “Славянскоє єдінство”, “Русскоє общество” і т.д. І ніякої реакції з боку влади. Німе потурання фашистським елементам, які прагнуть ліквідувати навіть ідею української держави. Більше того, самі владці намагаються розсварити український народ за етнічним принципом, посіяти розбрат між синами однієї Вітчизни.
Сталінські клони знову намагаються повторити 30-ті роки минулого століття: репресіями знищити українців, відправити їх у сибірські резервації.
Дурні та гордії ми люди
На всіх шляхах, по всій усюді…
І на престолі, і в неволі,
По волі розуму…
…віддаємо усіляким забродам своє, українське. І в цьому їм допомагають ще й свої перевертні.
Щоб зупинити цю тотальну окупаційну вакханалію, нам, українцям, негайно треба повернутися грудьми до зла, зчепитися руками, створивши “живий ланцюг Злуки”, як це було у 1990 році від Києва до Львова і далі — до Харкова, Луганська, Одеси, Криму…
Любітеся, брати мої,
Украйну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте!..
І ще:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата.
Досить терпіти, щоб нами правили монстри-неукраїнці: один заявляє, що в нього польське коріння, другий: “Моя Родина — Россия”, а третій дивиться на Ізраїль, як вовк з овечої кошари на ліс… Ці страхітливі тіні не повинні винищувати українську націю!
Святая праведная мати,
Не дай в неволі пропадати!..
Пошли мені святеє слово,
Святої правди голос новий!
Попри всі перешкоди у народі пульсує пам’ять свого коріння. На рівні душі відбувається діалог з минулим і живе пророче Тарасове слово:
Не буде врага-супостата…
І буде мир, і буде мати,
І будуть люде на землі!
Колись таки “ми діждемось Вашингтона з новим і праведним законом”! Любіть Україну! Тримаймо порох сухим!
Микола КУЛЬБОВСЬКИЙ
На фото: робота художника Михайла Андрійчука “Тарас Шевченко у Кам’янці-Подільському”, 1993 рік