Чи не здається вам, шановні читачі, що ми живемо у країні з викривленими історичними орієнтирами? Принаймні наш нинішній історичний календар якраз і спонукає до таких висновків, про що мені вже доводилося не раз писати.
Чи не здається вам, шановні читачі, що ми живемо у країні з викривленими історичними орієнтирами? Принаймні наш нинішній історичний календар якраз і спонукає до таких висновків, про що мені вже доводилося не раз писати.
Не буду надто розводитися на цю тему з приводу цілком міфічного для України і Росії Дня захисника Вітчизни, який у першопрестольній приурочили до відомого колись Дня Радянської армії, що мав нагадувати нам, ще радянським громадянам, про день нібито створення Червоної армії. Те, що ця дата не вписувалась у генеалогію створення цієї армії і є перекрученням конкретних історичних фактів, добре вже відомо у Росії, яка нині з не меншим ентузіазмом відзначає й пам’ятні дати з білогвардійської історії чи літопису діянь царської династії Романових. До речі, над цинічним вбивством родини останнього її представника Миколи ІІ чекістами за особистою вказівкою найгуманнішого вождя світового пролетаріату Володимира Лєніна там також проливають лицемірно сльози. Та недарма кажуть, що “умом Россию не обнять”, бо такою вже нині химерною є доктрина імперської традиції сучасного Кремля. А от чому незалежна Україна йде дедалі глибше у фарватері цієї політики — це не лише питання, як на мене, до нашої нинішньої влади, але й до всіх нас. Бо повним абсурдом є відзначення в Україні, скажімо, на державному рівні Дня пам’яті Героїв Крут, Дня Соборності і Дня захисника Вітчизни, який запровадив ще екс-президент Леонід Кучма, видно, втративши на той час міру у запобіганні перед Кремлем, хоч і написав книгу з промовистою назвою “Україна не Росія”…
Зі свіжих звісток на цю тему — бажання декого з нинішньої української влади встановити у Києві пам’ятник одному із найконтраверсійніших діячів російської історії початку минулого століття, царському прем’єру Петру Столипіну, якого у нинішній Москві пошановують як великого реформатора. Як відомо, саме у Києві 1 вересня 1911 року в оперному театрі молодий єврей-терорист Мордехай Богров вкоротив Столипіну віку, якого і було поховано на території Печерської лаври, а його могила вже у наші часи є місцем поклоніння проросійських чорносотенців та українофобів різних ґатунків. Щоправда, вже наш сучасник, також син єврейського народу Дмитро Табачник, нинішній наш міністр освіти, став апологетом прем’єра Столипіна і навіть книжку написав про нього і таки, мабуть, він є тим рушієм ідеї пам’ятника Столипіну в кулуарах нинішньої влади.
Якщо, звичайно, по всіх усюдах нашої країни досі стоять пам’ятники Іллічу, то, питається, чому б не сотворити у Києві ізваяніє Петру Столипіну, який, по суті, найбільше долучився до успішного більшовицького перевороту у жовтні 1917 року? Адже саме його “псевдореформи” розхитали устої тодішньої царської Росії, а введену ним практику розгону Держдуми, створення військово-польових судів з їх трійками та “столипінськими краватками” візьмуть невдовзі на озброєння більшовики. Це він задіяв сумнівну земельну реформу, яка різко загострить соціальну напругу на селі, вимете звідси декілька мільйонів малоземельних господарів, наразить на незліченні жертви, зокрема, і тих 1,1 мільйона українських селян, які наважаться на переселення до Сибіру, що виявиться авантюрою. Зрештою, йдеться про державного діяча, який люто ненавидів усе українське…
Хоча я не здивуюся, якщо невдовзі наші нинішні владці зреалізують і цю, ще одну антиукраїнську акцію, бо ми з вами, як видно і з цього факту, живемо в країні викривлених історичних дзеркал…