Ми вже звикли до того, що наш історичний календар є постійним об’єктом для використання різними політичними силами у своїх цілях. Тож не треба бути великим аналітиком, щоб спрогнозувати, що 1025-річчя Хрещення Русі-України, яке на державному рівні буде відзначатися наприкінці липня, стане неабияким випробуванням для нашого суспільства й, зокрема, для всіх християнських конфесій, які діють в Україні. Інтуїція підказує, що ми одержимо новий сплеск політичних емоцій навколо цього, насамперед, церковного ювілею, який, зрозуміло, не можливо відділити від суспільного життя держави, з огляду на величезний вплив християнства на нашу історію, культуру, духовність. Як засвідчує інформація…
Ми вже звикли до того, що наш історичний календар є постійним об’єктом для використання різними політичними силами у своїх цілях. Тож не треба бути великим аналітиком, щоб спрогнозувати, що 1025-річчя Хрещення Русі-України, яке на державному рівні буде відзначатися наприкінці липня, стане неабияким випробуванням для нашого суспільства й, зокрема, для всіх християнських конфесій, які діють в Україні. Інтуїція підказує, що ми одержимо новий сплеск політичних емоцій навколо цього, насамперед, церковного ювілею, який, зрозуміло, не можливо відділити від суспільного життя держави, з огляду на величезний вплив християнства на нашу історію, культуру, духовність. Як засвідчує інформація з різних християнських конфесій країни, до цього ювілею там готуються з усією відповідальністю. Проте сподіватися, що нам вдасться уникнути непорозумінь між ними, найперше, з домінуючою у впливі на нинішню владу УПЦ Московського патріархату, не доводиться. Зрештою, сценаристи цих протистоянь сидять нині не стільки на Печерських, як на Кремлівських пагорбах і, будьте певні, зроблять усе, аби поглибити чвари між українськими церквами, бо для них слова “вірую в єдину, святу, соборну, апостольську церкву”, які вони промовляють на щоденних богослужіннях, на жаль, залишаються і досі лише словами.
До чого це я веду? Та до того, аби ми, прості миряни, бодай з християнським терпінням поставилися до того напускного політичного “декору”, який супроводжуватиме всі державні і церковні заходи до цього величного ювілею нашої церкви.
Заразом усі ті з нас, хто не сприймає подібні ювілеї як догму, маємо тішити себе тим, що християнство на нашій землі з’явилося задовго до Володимирового хрещення, що понад сто літ до цього з Візантії до нас прийшло Аскольдове хрещення, яке для істориків давно вже є доконаним фактом і яке нині визнають й історики церкви. До речі, саме у ті часи, а точніше 861 року, солунські брати Святі Рівноапостольні Кирило і Мефодій, які опинилися в нашому Херсонесі дорогою до Хозарії, знайшли тут Євангеліє і Псалтир, написані руськими письменами, і людину, яка розмовляла тією мовою, яку вони також зрозуміли і незабаром почали читати і вивчати ці письмена. Тож, здавалося, саме торік ми з вами мали б відзначити 1150-річчя сучасної слов’янської писемності, а заразом і нагадати собі про такий же ювілей Аскольдового хрещення своєї землі, про що стверджують відомі історики нашої країни.
Чому наголошую на цих історичних датах? Та для того, аби ми усвідомлено давали собі звіт у тому, що невдовзі відбуватиметься навколо 1025-річного ювілею Хрещення Русі-України, на який, до речі, як і згадане 1150-річчя Аскольдового її хрещення, не має монополії жодна з християнських конфесій України, адже відбувалися ті епохальні історичні події, коли і християнський світ ще не був поділений, існувала справжня, попри всі історичні особливості тієї епохи, соборна і єдина християнська церква, чого не скажеш про наш час…