Черговою наріжною темою загальних зборів обласної організації Національної спілки письменників України стала ситуація з виданням книг членів Спілки, котрі проживають на Хмельниччині і, зокрема, підтримка цього процесу з боку влади. Про ситуацію, відверто кажучи, неоптимістичну доповів голова обласної письменницької спільноти Василь Горбатюк. До прикладу…
Черговою наріжною темою загальних зборів обласної організації Національної спілки письменників України стала ситуація з виданням книг членів Спілки, котрі проживають на Хмельниччині і, зокрема, підтримка цього процесу з боку влади. Про ситуацію, відверто кажучи, неоптимістичну доповів голова обласної письменницької спільноти Василь Горбатюк. До прикладу, письменники Вінниччини оперують сумою 800 тис. грн., передбачених на книговидання, це не враховуючи стипендій для письменників. Окрім того, у наших сусідів функціонує літературний журнал “Вінницький край”, фінансування якого й утримання колективу часопису знаходиться під опікою тамтешніх можновладців. У івано-франківських літераторів сума ще вагоміша: більше мільйона гривень, котрі конвертуються в нові книги, а відтак і в культурний розвиток краю. Відчувають фінансову підтримку також спілчани Закарпаття, Волині. Справедливості заради варто зазначити, що ми не єдині у своєму безгрошів’ї: літературні організації деяких інших областей, як і письменники Хмельниччини, не надто можуть похвалитися підтримкою їхнього слова на рівні владних кабінетів. На жаль, сподівання, що ситуація зміниться на краще, досить примарні, адже за три минулі роки: 2010-2012 жоден хмельницький представник письменницької спільноти не отримав жодної копійки з обласного бюджету, аби донести плід своєї інтелектуальної праці до його безпосередніх набувачів — читачів. Не зрушив воза з місця і візит делегації НСПУ на чолі з головою Спілки Віктором Барановим та його клопотання перед владою про підтримку талановитих літераторів краю, імена яких відомі далеко за межами Поділля і складають кістяк сучасної літератури.
Разом з тим письменники не сидять, склавши руки, і не покладають працьовитого пера. Залучаючи спонсорські кошти, за власні гроші і вряди-годи за рахунок потужних видавництв представники красного письменства друкують свої доробки, часто мізерним тиражем, але не здаються на поталу неоптимістичному сьогоденню. Багатші на підтримку обласні організації, котрі мають можливість видавати власні літературні часописи, пропонують свої шпальти для безкоштовної на них публікації творів “бідних” хмельницьких письменників.
Хоча митці письма у жодні часи не були обласкані сильними світу цього, бо часто у своїй творчості ставали “незручними”, проте хочеться вірити, що на сучасному етапі розвитку України, коли духовність і культура перестали вважатися другосортними напрямами для підтримки й фінансування, впаде погляд чиновників, а разом з ним і дзвінка копійка під копито крилатого Пегаса, котрий, хоч і без вівса, та все ж викрешує ті зразки літературного генія, котрі й формують непохитний пласт нашого менталітету і нашої, незапозиченої, культури.
Оксана РАДУШИНСЬКА